Колишній астронавт НАСА розповів, що відчуває людина в цей момент, передає ВВС Україна.
«Ще до того, як я полетів у космос, я чув історії космонавтів про яскраві спалахи світла на орбіті, коли вони потрапляли в зону високої радіації», – розповідає Террі Віртс, колишній космонавт НАСА.
Це сталося в п'яту ніч під час його першого польоту на МКС на космічному шатлі «Ендевор» в 2010 році. «Щойно я заплющив очі, аж раптом – бах! Гігантський сліпучий спалах, але жодних звуків».
Зоряні простори невтримно ваблять людство. Але там, за межами нашої планети, людям доведеться зіткнутися з аномальними явищами, не схожими на жодне, яке ми могли спостерігати на Землі.
Одним із найдивніших відомих нам космічних явищ є те, свідком якого став Віртс. Це південно-атлантична аномалія (ПАА) – потужний спалах світла без жодного звуку.
ПАА не лише дивно виглядає, але й вкрай небезпечна. У зоні її дії комп'ютери повністю виходять з ладу, а люди отримують високу дозу радіації.
Через це ПАА називають також «космічний бермудський трикутник».
З поширенням пілотованих польотів у космос, під час яких космонавти повністю залежать від роботи комп'ютерів, південно-атлантична аномалія становить дедалі більшу небезпеку.
Щоби зрозуміти, як діє ПАА, потрібно спочатку розібратися з тим, що таке радіаційні пояси Ван Аллена.
Це – два шари високоенергійних заряджених частинок, які утримуються навколо Землі її магнітним полем.
«Сонце випромінює радіацію, – каже Віртс, – і величезна кількість частинок, зокрема, електронів, вистрілюють з його поверхні в космос. Коли ця матерія наближається до Землі, вона потрапляє в зону її магнітного поля і утворює радіаційні пояси навколо нашої планети».
З одного боку, пояси Ван Аллена захищають Землю від високозаряджених електронних частинок, які викидає з поверхні Сонця. Але з іншого – форма нашої планети утворює своєрідну магнітну пастку.
Оскільки форма Землі трохи сплющена в області полюсів, її магнітні поля також дещо відхиляються від географічних полюсів, а разом з ними і пояси Ван Аллена.
ПАА – це місце, де внутрішній радіаційний пояс Ван Аллена розташований найближче до Землі.
Через нахил магнітної осі дія магнітного поля є найсильнішою на півночі, в результаті простір над Південною Атлантикою та Бразилією потрапляє безпосередньо в радіаційний пояс Ван Аллена.
Для Землі це явище не становить небезпеки. Але воно спричиняє повний хаос у комп'ютерах супутників та інших космічних апаратів, які потрапляють в цю зону.
ПАА також впливає на фізичний стан космонавтів на борту МКС. Це на собі відчув Террі Віртс під час польоту на «Ендеворі» у 2010 році та перебуванні на борту МКС у 2014-му.
Вихід комп'ютерів з ладу в НАСА позначають спеціальною абревіатурою – SEU (single event upset – збій внаслідок поодинокої події). Робота комп'ютера в цей момент на мить переривається – і так буває досить часто.
«Різноманітні космічні об'єкти – супутники та МКС – досить часто потрапляють в цю зону і у них відбувається збій в роботі, – додає фахівець. – Важливо, щоби вони якнайшвидше залишили її».
Як пояснює Террі Віртс, космонавти на МКС використовують спеціальну «водяну стіну». Її споруджують із 50-літрових резервуарів з водою навколо спального місця.
За рівнем радіації на борту уважно стежать протягом усієї космічної місії.
«МКС облаштована електронними детекторами, які реагують на спалахи радіації і відсилають дані про це на Землю», – розповідає колишній космонавт.
«Кожен з нас має радіаційний датчик, з яким ми ніколи не розлучаємося під час перебування у космосі. Я тримав його у кишені під час обох місій. Коли я виходив у відкритий космос, я також брав його із собою».
Оскільки польоти в космос стають дедалі частішими і більш віддаленими, проблему радіації необхідно вирішити вже зараз.
«Коли ми літатимемо на великі відстані в глиб Сонячної системи, центр керування польотами на Землі вже не допоможе», – каже Віртс.
«Нам доведеться чекати кілька хвилин, перш ніж ми зможемо отримати відповідь. Отже, комп'ютери мають бути потужнішими, оснащеними штучним інтелектом».
«Проблема полягає також й у тому, що чим потужніший комп'ютер, тим він більш чутливий до радіації».
«Розв'язання цієї проблеми є надзвичайно важливим для майбутніх досліджень космосу», – підсумовує Террі Віртс.
ІА "Вголос": НОВИНИ