Отож стимул до цього короткого матеріялу УХВАЛА Вищого адміністративного суду України від 1 жовтня 2015 року (К/800/32603/13), яку я отримала поштою на свою домашню адресу 19 жовтня 2015 року.
Про що йдеться. Далекого передмайданівського 31 січня 2013 року я звернулася до Апарату Верховної Ради України з вимогою забезпечити переклад державною мовою виступів, запитань, реплік окремих нардепів, оскільки останні виступали на засіданнях комітету ВР України з питань освіти і науки іноземною (російською) мовою. Йдеться про комуністів О. Зубчевського та А. Дорохова. Тоді відповідач листом від 6 лютого 2013 року N07/5-35 (2540) повідомив мене, що реалізація перекладу виступів нардепів на державну мову потребує збільшення граничної чисельности працівників Апарату ВР України і збільшення витрат на його утримання. Звісно, на мову у нас грошей НЕМА.
У березні 2014 року я звернулася до суду з позовом про визнання бездіяльності Апарату ВР щодо дотримання 10 статті Конституції України і порушення мого права отримувати інформацію державною мовою. Проте Київський апеляційний адміністративний суд від 27 травня 2013 року у задоволенні мого позову мені ВІДМОВИВ, як і перед тим адміністративний суд міста Києва від 4 квітня 2013 року.
Звісно, я звернулася з касаційним оскарженням цих ухвал до Вищого адміністративного суду України і щойно тепер отримала цю знакову відповідь, що свідчить про виразний статус України як колонії і українців-невільників у цій колонії, де панують чужинці та перевертні: «Касаційну скаргу Павлюка Назара Васильовича, представника Фаріон Ірини Дмитрівни, залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року залишити без змін. Судді В. І. Бутенко, М. М. Олексієнко, І. В. Штульман» (від 1 жовтня 2015 року (К/800/32603/13). Думаю, що комунорегіонали аплодують цьому рішенню, як і демоліберали на чолі з «турботливим батьком» англійської мови Порошенком, бо цей однотуровий не про українську дбає, а англійську мріє зробити «другою робочою». То хай би їхав за президента до Англії і там турбувався про мову титульної нації.
Яка сила аргументів у порошенківських суддів? Їхні аргументи маніпулятивно долучені з наших недолугих законів, які творили потомствені раби та перевертні (особливо рабські формулювання зазначено чорним, позаяк вони внеможливлюють вільне функціювання державної української мови):
1.Пунктами 1, 2 ст. 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Відповідно до пунктів 3, 4 цієї статті в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».
2.Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про засади державної мовної політики» зазначено, що обов'язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення».
3.Пунктом 3 ч.2 ст.5 цього Закону встановлено, що при здійсненні державної мовної політики Україна дотримується принципу сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються…».
Отже. Серед своїх основних завдань у парламенті 2012-2014 року ВО «Свобода» мала СКАСУВАННЯ цього горезвісного «мовного» закону Путіна-Колесніченка, на який зараз покликаються судді, щоб захистити мову окупанта в Україні. МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ. За таке рішення проголосувало 232 депутати: себто всі з тодішніх опозиційних фракцій ВО «Свободи», ВО «Батьківщини», «Удару», крім двох депутатів - Ірини Луценко і Мустафи Джемілєва, і навіть долучилися до скасування цього путінського закону деякі регіонали… Проте, повторю зі своїх попередніх дописів, тодішній виконувач обов'язків Президента України О. Турчинов не підписав його до виконання. Свою мотивацію він згодом виклав у листі до Конституційного Суду (вх. 2/2496 від 24.11.2014): «…прийняття Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики» призвело до загострення соціальної напруги та створило умови для політичних спекуляцій». Так Турчинов умотивував свою злуку з «рускім міром». Так частина українського суспільства з колонізованою перевернутою свідомістю прийняла цю колаборантську позицію та ще й звинуватила свободівців, зокрема мене, у початку війни з москалями. Рекомендую всім тим нещасним їсти осінні яблучка. Можливо, ця садовина поповнить брак національного вітаміну.
Не маю жодного сумніву у повній залежності судової гілки влади від Порошенка, якого вважаю особливо підступним ворогом української мови і втілювачем у життя «мовного» закону Путіна-Колесніченка (про це див. мій блог «Список мовних яничарів на чолі з президентом»: blogs.pravda.com.ua або «Дно мови у верхах влади і низах суспільства»: blogs.pravda.com.ua.). Цю огидну рабську залежність підтвердив голова Конституційного суду Баулін, який 18 червня 2015 року заявив, що «не розглядатиме подання народних депутатів щодо скасування «мовного» закону Колесніченка-Ківалова, поки Верховна Рада та Президент не визначаться щодо нього». Повторю: Верховна Рада 232 голосами скасувала цей путінський закон 23 лютого 2014 року, себто ВИЗНАЧИЛАСЯ. Годі говорити про юридичне божевілля цієї заяви - у нас значна частина країни не здатна усвідомити визначальної ролі МОВИ у розвиткові незалежної держави. Саме звідси такі судді і такі президенти.
Промовистими щодо цієї надскладної мовно-ментальної картини нашого суспільства є слова видатного філософа мови О. Потебні у другій половині ХIХ століття. Дійшла до нас його знаменна відповідь на питання, чи можна вважати українську мову й український народ окремішніми: «Вістимо, коли самі українці того забажають». У цьому і вся суть: якщо вони забажають!
Повний текст ухвали: drive.google.com.
ІА "Вголос": НОВИНИ