Сорок тисяч пар львів’ян за сорок років одружилися за допомогою обрядової старости, або церемоніймейстера, міського РАЦСу Львова Олени Паньків.
Пані Олена прийшла на роботу до РАЦСу дев'ятнадцятилітньою дівчиною. Спочатку допомагала старості, або, як тоді називалася ця посада, – державному наставникові. А потім і їй довірили цю місію: вже 37 років поспіль вона оголошує молодят чоловіком та дружиною.
За освітою вона – режисер, навчалася у культосвітньому училищі. Щоб працювати на цій посаді, треба вміти добре говорити, співати, рухатися.
Спочатку довелось пройти конкурс та скласти іспити перед суворою комісією з міської ради, яка оцінювала зовнішність майбутньої наставниці молодят, її дикцію, вміння спілкуватися з незнайомими людьми, рухатися, а також поводитися у нестандартних ситуаціях. Адже під час одруження молодята, а також їхня родина та дорогі гості можуть різне втнути. І саме наставниці доводиться реагувати вміло та миттєво на прохання чи вибрики нареченої, її мами, майбутньої свекрухи або навіть новоспеченого чоловіка.
Звісно, спочатку вона зустрічала молодят, готувала їх до того, щоби вони зайшли в зал, роз’яснювала, як буде відбуватися обряд. Друга сходинка до посади державного наставника – його помічник. І тільки коли людина пройде ці сходинки, їй довіряють проводити обряд одруження.
Першої пари, яку благословила на довге та щасливе життя, пані Олена не пам’ятає. Бо дуже переживала тоді. Зізналася, що й ноги тремтіли, і голос ніби збивався. Але комісія, яка спостерігала за нею, оцінила гарно і дозволила працювати на цій посаді.
«Колись ми виступали від імені держави та закону. Ставили підписи у спеціальній книзі. Тепер це трохи простіше. Молодята спочатку у присутності юристів підписують всі необхідні папери. А ми вже проводимо урочистий обряд для них та гостей», – говорить Олена Паньків.
Колись та тепер
Обрядова староста згадує, що раніше пари бажали одружуватися тільки в суботу. В будні якщо хтось й одружувався, то це могла бути одна пара в день, а могло й не бути жодної.
Тоді пари бажали в один день одружитися у РАЦСі та їхати гуляти весілля до ресторану. Адже субота й неділя – вихідний день, можна зібрати якомога більше гостей.
Зараз тенденція змінилася: молодята розтягують задоволення від одруження на довше. Звісно, і зараз в суботу весіль більше, ніж у будень. Але й у будень їх дуже багато.
«В будень приходять урочисто вдягнені, інколи з батьками, інколи – з друзями, інколи – тільки вдвох. Беруть своє свідоцтво про одруження. А вже в інші дні гуляють весілля, беруть шлюб у церкві, проводять фотосесію», – розповідає пані Олена.
Також почастішали випадки, коли на весілля приводять песиків. Це маленькі породи собак, вбрані у спіднички чи метелики. Тваринки стають своєрідними учасниками церемонії. Інколи батьки тримають песика на руках. Інколи собачка рветься до пари, аби висловити свою згоду на одруження.
А ось котиків чомусь жодного разу на весільну церемонію не запрошували.
Батьки та діти
Попри те, що пані Олена провела неймовірну кількість церемоній, та кожного разу – це ніби вперше. Кожна нова пара – єдина і неповторна.
Вона зізнається, що її часто впізнають. Але коли це трапляється поза межами обрядового залу, то вона не зізнається, де б її могли бачити.
«А бувало так, що підходять батьки молодят і кажуть: «Це ж ви нас одружували 20 років тому». Тоді я питаю: «Щасливо живете? От і вашим дітям буде таке ж щастя у житті», – каже вона.
Траплялося їй одружувати і близнюків. Цікаво, якщо близнюки одружуються, то просять провести одну церемонію для двох пар. Були випадки, коли сестри-близнючки виходили заміж за неблизнюків. Як і брати-близнюки брали в дружини неблизнючок. Десь зо сім таких пар пощастило одружити пані Олені.
А якось прийшли одружуватися брати-близнюки з сестрами-близнючками.
«Це було років три тому. Ми дивувалися, як вони будуть відрізняти одні одних потім», – говорить обрядова староста.
В досвіді Олени Паньків є і кумедний випадок, коли майбутня свекруха схотіла не допустити одруження свого єдиного сина. Це зараз про нього згадують як про кумедний. А тоді розробили цілу стратегію, аби розгнівана свекруха та ні в чому не винна невістка не перетнулися під час церемонії. Жінка навідалася до РАЦСу напередодні та попередила, якщо діти спробують одружитися, то вона влаштує всім терор. Скандалила, погрожувала. Але діти – повнолітні, тож заборонити їм не зміг ніхто.
«Ми навіть розробили цілий план, що робитимемо, якщо вона спробує зірвати церемонію. Думали, як її нейтралізувати на підході до приміщення, їх запускати з іншого боку. Крім того, тут були інші пари та гості, яким не потрібен зайвий стрес», – згадує пані Олена.
Проте, на щастя, в день весілля жодних ексцесів не було. Або майбутня свекруха змирилася, або наречений зумів нейтралізувати свою маму сам.
Сльози під час шлюбу
Здається, сльози під час церемонії одруження – це частина ритуалу. Плачуть дівчата, не можуть стримати сліз розчулення мами та бабусі. Інколи навіть чоловіки пускають скупу сльозу.
«Ти кажеш їм повторювати за тобою. А вони дивляться одне на одного, наречена говорити не може, сльози течуть з радості», – розповідає пані Олена.
Дуже часто в обрядовому залі плачуть молодші братики та сестрички. Особливо якщо вони ще неповнолітні. Для них те, що їхні старші брат або сестра створюють власні родини, стає мало не кінцем світу.
Проте бувають шлюби, коли й у церемоніймейстера стає клубок у горлі. Це коли перед нею стоїть ще зовсім молодий хлопчина у військовому однострої, з нагородами. А часом і з протезами або на візку. Звісно, працівники РАЦСу не розпитують їх ні про що. Але ставлення до них щемливо особливе.
«Це так чуттєво. Зараз, коли йде війна і ти бачиш людину, яка була там і повернеться туди, то сльози підступають», – зізнається Олена Паньків.
І тільки одного разу, за всі ці роки, обрядовій старості довелося втішати наречену, якою знехтував наречений в день запланованого одруження. Він просто не прийшов і не попередив про свій намір відмовитися від створення сім'ї. Пані Олена згадує, що тоді вони всі разом із нареченою очікували на нього чотири години. Хвилювалися, чи не трапилося раптом чогось, сподівалися, що запізнюється або ж вирішив так невдало пожартувати. Наречена була шокована таким вчинком коханого. І тільки коли зрозуміла, що це не жарт, то просто пішла собі.
Весільна мода
Одяг, в якому молодята стають на рушничок щастя, буває різним.
До 1991 року всі наречені були у білих сукнях: що пишніша спідниця – то краще, що довший вельон – то престижніше. А вже чи зручно тій нареченій, то ніхто не зважав.
А у дев’яностих роках у Львові запровадили новий обряд: молоді та гості заходили до зали під звуки козацького маршу, до обряду ввели хоругви, весільне деревце та барвінковий віночок.
«Коли звучала «Червона калина», то люди плакали. Вони настільки були зворушені, настільки їм це брало. До нас зверталися з інших РАЦСів, брали наш сценарій. І вся Україна працювала за нашим сценарієм», – згадує вона.
Саме тоді молоді почали вбирати на церемонію одруження українські строї. Потім ця мода трохи стихла. А з Революцією Гідності вишиванки на молодятах та гостях знов повернулися.
А кілька років тому до РАЦСу навідалися… динозаври. Молода пара вирішила, що вбратися в такі костюми в день одруження – це саме те, що їм потрібно. Вони зробили веселу фотосесію у Стрийському парку та біля Палацу урочистих подій. А ось на саму церемонію їм довелося перевдягнутися.
«Юрист, яка оформляла документи, мусила їх ідентифікувати. А також я повинна бачити їхні обличчя під час церемонії», – каже вона.
Приходили також одружуватися молодята у костюмах з «Зоряних воєн», у піжамах з вушками, у шортах та кедах.
Ковід та одруження
Не міг не вплинути на одруження і ковідний карантин. За словами пані Олени, кількість весіль відчутно зменшилася. Особливо мало їх було у 2020 році. А ось у 2021 році молодята зрозуміли, що життя продовжується, тож у РАЦСі стояли черги на подачу заяви.
«Щоправда, є обмеження і вони впливають. Поки не було масової вакцинації, всі були в масках – і ми, і молодята, і гості», – говорить вона.
За її словами, багатьом батькам не подобалися такі обмеження, вони висловлювали своє обурення, називали маски намордниками. А ось молода пара підбирала собі маски до одягу: наречений мав чорну, наречена – білу. Або ж вишивані – з орнаментом, який на їхньому строї. Або ж з наклеєними вусами та губками.
«Навіть коли їм кажеш: можете зняти маски й поцілуватися, вони кажуть: ми носиками потремося», – розповідає Олена Паньків.
Нагадаємо, як повідомляв «Вголос», у Львові цього року, 22.02.2022, виявили бажання одружитися 88 пар. А ось 14 лютого – ніхто не схотів.
ІА "Вголос": НОВИНИ