[media=81380,81381,81382,81383,81384,81385]
Аби зрушити проблему з місця, у Львові відкрили школу, в якій навчатимуть психологів працювати з тими, хто пережив війну, катастрофу, насильство. Кореспондент «Вголосу» взяла участь у першому занятті школи й поспілкувалася з організатором проекту, слухачка Єльського університету Мартою Пивоваренко.
Пані Марто, розкажіть про Школу першої психологічної допомоги. Як народилася ідея відкрити такий навчальний заклад?
У житті нічого випадкового не буває. Я це чітко знаю. І тому, коли на Майдані під час Революції Гідності загинув мій давній товариш Богдан Сольчаник, зрозуміла: все тільки починається. Кілька днів не могла оговтатися від втрати, потім взяла себе в руки і почала працювати волонтером. Згодом відчула, що власного досвіду не вистачає. Бо людей, які на власні очі бачили страшні події на Майдані, дедалі більшало, а в університеті нас не вчили працювати з постравматичним розладом, потреби такої не було. А сьогодні це на часі. Тисячі військових відчули на собі подих смерті. Сотні людей зазнали насильства і катувань у полоні. Десятки постраждали у терактах… І більшість з цих людей не знає як позбавитися жахливих спогадів.
Саме тому, коли у мене з'явилася можливість вступити до Єльського університету на курс «Як працювати з посттравматичним стресовим розладом», без жодних коливань зголосилася і поїхала до Америки.
Навчальну програму було спрямовано на роботу з людьми, які пережили війну, втрату, горе, трагедію, катастрофу, насильство. Найкращі практикуючі психологи університету вчили нас конкретним методикам і вправам, які допомагають загартовувати психологічну стійкість і дають можливість повертати людину, яка зазнала психологічної травми, до нормального життя. І власне всі ці отримані знання я хочу передати слухачам Школи.
Скільки людей виявили бажання вчитися? І хто ці люди?
Хочу одразу сказати, що навчання проходить не тільки у Львові. Ми створили дистанційну систему, яка об’єднує кілька міст: Київ, Херсон, Миколаїв, Харків, Маріуполь, Рівно, Луцьк, Житомир, Кіровоград. Головний навчальний центр знаходиться у Львові на базі Українського Католицького університету, з якого по скайпу ми виходимо у світ. До спілкування долучаються і психологи з Америки. Вони навчатимуть конкретним методикам щодо виходу зі стресових ситуацій.
Обов’язковою умовою під час відбору слухачів школи була наявність базової психологічної освіти, бо ми не маємо часу навчати людей азам психології. Наше завдання поглибити їхні знання, надаючи конкретні методики, вправи і поради. Крім цього, з кожним слухачем заключили договір про те, що після навчання вони в обов’язковому порядку по кілька годин на тиждень мають працювати волонтерами у військових госпіталях, на полігонах, де проходить підготовка солдат, і безпосередньо в зоні АТО. Загалом на курсі близько 170-ти слухачів.
Перейдемо безпосередньо до посттравматичного стресового розладу. Що уявляє собою розлад? І чим він загрожує людині?
Посттравматичний стресовий розлад – це серйозне клінічне захворювання, що вражає душу і тіло людини. Раніше вважали, що хвороба не лікується взагалі. Сьогодні психологи певні, що лікувати таких пацієнтів можна, однак процес одужання є довготривалим – від 5-ти до 7-ми років.
Чим загрожує хвороба? По-перше, хронічний стан з кожним місяцем буде тільки загострюватися. Негативні спогади постійно повертатимуть людину до зони дискомфорту.
По-друге, разом з душевним розладом погіршується загальний стан здоров’я. У людини можуть виникати хвороби, пов’язні з серцем, шлунком, дихальними шляхами, тоді як раніш цього не було.
І ще одне. Посттравматичний стресовий розлад може призвести людину до найгіршого – пияцтва, наркоманії і навіть суїциду. Спочатку вона порине у самотність, потім самостійно шукатиме шляхи порятунку через горілку, наркотики. А далі… Ви колись замислювалися, чому люди стають безхатченками? Чому у них руйнуються сім’ї? Чому лишають без друзів? На все є свої причини. В Америці, наприклад, 90% безхатченків – це колишні військові, які пройшли не одну війну. Вони не змогли впоратися з душевним розладом і лишилися сам на сам з проблемою. Отже ми, психологи, маємо допомогти нашим українським солдатам вже сьогодні, бо через 3-5 років матимемо гуманітарну проблему в суспільстві.
Як зрозуміти, що у людини внутрішні психічні негаразди?
Людина може погано спати, їсти, бути трохи загальмованою або навпаки – збудженою, агресивною. Дехто втрачає емоційну чутливість, впадає, в так званий, емоційний ступор або психологічне оніміння. При спілкуванні з такими людьми з’являється враження, що вони взагалі не схильні до переживання. Хоча це не так. Симптоми говорять про внутрішній психічний розлад, який з часом буде погіршуватися.
Є велика кількість прикладів, коли військові повертаються додому без явних фізичних травм, проте згодом у них віднімають ноги. У такий спосіб тіло реагує на пережитий душевний біль.
Як повернути цих людей до життя? Які методики, вправи допоможуть це зробити?
Доказано, що психологічна допомога має надаватися безпосередньо на місці катастрофи, теракту, на полі бою. Це на 80% знімає ймовірність того, що стрес переросте у хронічне захворювання. Моя колега – дитячий психолог – часто згадує народну мудрість. Коли у дитини стався переляк, їй неможна дати заснути. Важливо поговорити з нею, викликати на контакт, аби привести в почуття. В такому випадку дитина має шанс на швидке одужання. Так само треба діяти і з військовими. Спочатку задаємо прості запитання, які відволікають від подразника, далі – створюємо для людини умови безпеки, хоча б і умовної, потім – викликаємо на контакт. І якщо відчуваємо, що людина готова довіритися, починаємо працювати.
Також треб пам’ятати, що не треба одразу лізти в душу солдату. Це може спрацювати навпаки – відвернути його від фахівця. Бо як вважає військовий? Я бачив смерть, а ви ні. Тож, працювати з такими пацієнтами треба обережно, спокійно і впевнено.
Щодо методик і вправ. Є певний алгоритм дій щодо виводу зі стресу. Серед них – робота з симптоматикою, пригадуваннями, різноманітні дихальні гімнастики, вправи, тренінги. У випадках, коли стрес був занадто сильним, до вправ додаємо медикаментозну терапію, яка допоможе подолати знервованість, порушення сну тощо. Якщо людина пиячить, лікуємо комплексно. Спочатку виводимо зі стану алкогольної залежності, після чого приступаємо до психологічного зцілення. Також використовуємо когнітивні можливості пацієнтів. Йдеться про їх здатність до уяви. У такий спосіб позбавляємо типових реакцій на стрес і навчаємо чітким стратегіям, які вмикаються під час стресових ситуацій.
Чи завжди військові йдуть на контакт з психологом? Бо, як відомо, чоловіки не дуже полюбляють ділитися своїми проблемами.
В армії завжди було таке поняття як військовий психолог. Щоправда, фахівці не замислювалися над внутрішніми переживаннями солдатів. Вони швидше сприймали людей як зброю. Завдяки психологічним методам налаштовували бійців на боротьбу, на готовність в будь-яку хвилину віддати власне життя.
Ми діємо інакше – надаємо конкретні поради щодо виходу зі стресу. І військові це відчувають. Є хлопці, які самі звертаються до психолога за порадою, бо вже мали попередній травматизм. Є такі, хто не говорить взагалі, але готовий слухати. У такому випадку ми говоримо. Тобто всі люди різні, і психологи мають інтуїтивно відчувати їхні настрої, після чого робити перші кроки.
До того ж, є правило 7-ми хвилин. Йдеться про обмежений час для спілкування між фахівцем і пацієнтом. Треба завжди пам’ятати, що, можливо, наступного разу для бесіди не буде. Отож, потрібно діяти чітко, згідно алгоритму.
У нашому суспільстві склався певний стереотип, що чоловіки не повинні боятися або плакати. Що говорять про це психологи?
Є такий стереотип, але він помилковий. Фізіологічно доведено, що будь-яка людина, не залежно від статі, може прореагувати на стрес ступором, нападом або втечею. Наприклад, військовий обирає для себе стратегію бігти через мінне поле. Його внутрішній голос твердить, що такий шлях є найбезпечнішим. Хоча ми розуміємо, що це не так. Або інший приклад – у момент, коли треба нападати, боєць впадає в ступор, а після карає себе за власну бездіяльність, яка не дай боже призвела до загибелі товаришів. Тому нам всім треба позбавлятися цього стереотипу і дивитися на чоловіків не як на твердих лицарів, а як на людей, схильних до переживань.
Пані Марто, заняття в школі тривають. Як ви вважаєте, чи достатньою буде кількість спеціалістів, яких ви випустите? І коли перша група психологів-волонтерів приступить до роботи?
Звісно, що кількість є недостатньою, бо війна тільки-но починається. Найбільші втрати н країну чекають попереду. І тому після першої Школи психологічної допомоги буде друга, третя. Окрім цього, ми плануємо працювати з журналістами, бо ці люди безпосередньо контактують з військовими, а деякі взагалі проводять тривалий час на передовій разом з бійцями. Їм також потрібно вчитися володіти своїм тілом і душею. Тому наш колектив налаштований на плідну роботу.
Коли психологи-волонтери стануть до роботи? Перший випуск заплановано на кінець грудня. Наші слухачі мають пройти 12 тем курсу, після чого допомагатимуть тим, кому це потрібно.
Тетяна Зеленська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ