Кілька років тому, депутат Верховної Ради Микола Томенко започаткував благородну справу пошуку на теренах України місцин якими б кожен українець міг пишатись. Час-від-часу, в ЗМІ з'являлись критичні публкації на адресу відбіркової комісії, членів котрої іноді звинувачували навіть в матеріально зацікавленій упередженості. Омину критерії згідно яких визначались "сім чудес України", оскільки в часі їх пошуку кілька директорів отримали звання заслужених працівників культури. Не скажу що особисто мене вони жодним чином не обходять. Просто трактую це справою фахівців не однієї царини.
Нещодавно, скориставшись люб'язним запрошенням давніх друзів, відвідав славне місто Чернігів. За два дні до повернення, виникла ідея відвідати Національний історико-культурний заповідник Качанівка, який проголошено одним з "семи чудес України". Буду щирим. Побачене без перебільшення дійсно вразило. Навіть більше: обурило. І неабияк заятрило душу. З перших же хвилин самостійної екскурсії, я впіймав себе на думці, що перебуваю на території заміського смітника. Квартет відвідувачів (разом зі мною заповідник відвідали ще троє друзів) не привернув до себе анінайменшої уваги працівників взятої державою під охорону території. З цієї причини, автівку довелось паркувати (точніше просто залишати) дещо далі від в'їзду на територію об'єкту культурної спадщини. Насправді, скромність виявилась цілком даремною, оскільки історико-культурним закладом вільно і без жодних перешкод пересувались не лише малолітражні транспортні засоби. Наші мандри й дослідження ніхто не обмежував, щоправда інформацію про об'єкти які оглядали ми довідувались або в таких же як й самі "екскурсантів", або й просто у перших стрічних, зовнішність яких жодним чином не свідчила про причетність їх до числа працівників закладу. Стверджую, що саме з вуст осіб котрі рибалили у водоймищі, я довідався що насправді то знамените "Майорське озеро". Мені цікаво: якщо територія є заповідником, то хто видає дозвіл або санкціонує вилов риби в озері? Чому ніхто не перешкоджає рибалкам розпалювати багаття на березі й залишати сміття? Дещо далі, довелось зустріти й збирачів грибів. Впадали в очі й пеньки зі слідами акуратних зрізів. Я не лісник, але хіба таким чином очищають територію від визначених для спиляння дерев?
Від задуму наповнити фляжку нібито цілющою джерельною водою довелось відмовитись. Застереження викликав специфічний, і геть не природнього походження, навіть не запах а сморід. Не вдовільнились ми й звичайнісіньким чаєм. Згідно наданої збирачами грибів інформації, на території заповідника, кілька місяців тому почав функціонувати ресторан "Качанівський Едем". Приміщенням закладу харчування слугує колишній свинарник. Будівля не становить собою анінайменшої архітектурної вартості, принаймні я не знайшов на ній жодної інформаційно-охоронної таблички. Цю здогадку підтвердили й офіціанти. Як на мене, більшу вартість й безумовно практичну користь відвідувачам надається тією часткою колишнього свинарника, яку використовують як громадську вбиральню. Зовнішній вигляд самих "об'єктів історико-культурної спадщини" (себто сакральних споруд (храмів) та будівель побуту (альтанок, погребів й колишніх жилих приміщень) був суттєво жалюгіднішим, аніж будівля в якій ми не ризикнули потрапезувати. Потріскані, давно не побілені стіни свідчили, що жодних реставраційних та оновлювальних робіт ніхто з ними не проводив впродовж останніх кількох років.
Як на мене, стан території парку й архітектури складлає враження мертвого героя. Нібито й славна колись була особа, але нині це труп котрий розкладається. Прикро, але жодного чуда я так і не побачив. Лише засмутився.]
Олесь Вахній
ІА "Вголос": НОВИНИ