Тривале панування чужих імперій та комуністичного режиму негативно позначилося не тільки на рівні національної самосвідомості українців. Крім досі поширених комплексів малоросійства і власної меншовартості в суспільстві існує особлива прихильність до соціального популізму, яка межує з класовим несприйняттям успішних і заможних.
Українці легко сприймають на віру відверто фантастичні ідеї частини політиків, навіть не задумуючись над реальністю їх втілення і можливими наслідками для держави. Тішать себе ілюзіями, що для вирішення проблем і досягнення високого рівня життя не обов’язково наполегливо працювати. Проявляти ініціативу, самовдосконалюватися, відкривати власну справу, боротися за сприятливі умови для самореалізації кожного - це не те, що захоплює значну частину народних мас. А ось думка, що держава чи добрий дядя-олігарх подбає за добробут, вирішить усі проблеми та піднесе щастя на блюдечку, досі користується високою популярністю у суспільства.
З іншого боку, окремі громадяни досі мають схильність до класової ненависті, марять ідеями соціалістичної зрівнялівки і зневажають усіх успішних та заможних людей. Вони навіть не замислюються, що бути багатим внаслідок власної самодисципліни, наполегливості, креативності є природньо і нормально. Упереджена суспільна думка заважає формуванню середнього класу не менше, ніж бездарна державна політика.
Культ соціального популізму разом з культом бідності деформує розвиток держави. Поширеність цих явищ у суспільній свідомості несе не менше загрозу, ніж колоніальне мислення. Люмпенізований світогляд дає про себе знати на виборах, де люди в буквальному сенсі продають свій голос. Він вилазить боком, коли населення обирає собі владу, керуючись не здоровим глуздом, а красивими гаслами та заманливими обіцянками. Провокує сприйнятливість до різного роду маніпуляцій і є чудовим грунтом для зовнішнього втручання. Там, де значна частина громадян готова піти на поступки агресору за дешевий газ, низькі тарифи чи інші матеріальні речі, завжди існують ризики втратити незалежність.
Цього року Центр економічної стратегії провів цікаве дослідження рівня підтримки популізму серед українців. Його вимірювали, визначаючи популярність різних популістських пропозицій в економічній сфері серед суспільства. Соціологів цікавило питання: як, на думку опитаних, конкретна державна політика вплине на їхній добробут. Для цього обрали вісім популістських пропозицій: запровадити повне державне регулювання цін на ліки та продукти, негайно підвищити мінімальну пенсію до 5000 грн, знизити пенсійний вік, обмежити максимальну зарплату рівнем не більше як у 5 разів вищим за мінімальну, наказати роботодавцям збільшити зарплату до 1000 доларів, спрямувати весь газ, видобутий в Україні, на потреби населення, знизити ціну на газ удвічі, гарантувати працевлаштування усіх громадян.
Результати опитування показали високий рівень сприйняття соціально-популістських ініціатив серед народу. У середньому 84% респондентів вважають перелічені вище пропозиції позитивними для їх добробуту, а 59% не лише позитивними, а й реалістичними. 52% українців вважають усі 8 пропозицій позитивними для свого добробуту, 96% підтримують більше 5 пропозицій, і лише менше 1% не підтримують жодної.
Найбільшу підтримку має встановлення державного регулювання цін на усі ліки та продукти. 90% українців вважають, що це позитивно вплине на добробут, а 75% вважають таку пропозицію реальною для втілення. 88% українців підтримує ріст мінімальної пенсії до 5 тисяч гривень, а 63% вважає, що втілити таку ідею абсолютно реально вже зараз. 87% підтримує зниження ціни на газ у два рази, а 54% вірить у те, що це можливо. 87% каже, що держава має всіх працевлаштувати, а 56% стверджує, що обраний ними на виборах кандидат може це забезпечити. 81% переконані, що держава має наказати бізнесу підняти зарплату до 1000 доларів, а 52% вважають, що така ідея не належить до розряду фантастичної.
Підсумки опитування очевидні: більшість українців вірить у суперечливі популістські гасла, а головне – вважає, що вони можуть бути реалізовані кандидатом у президенти, якого підтримують, вже найближчим часом. Що буде з економікою чи доходами бюджету у випадку їх втілення, багатьох громадян не обходить. Українці захоплюються соціалістичними мареннями про те, що держава може регулювати усі ціни. Підтримують різке підвищення мінімальної пенсії (що природньо), але не дуже турбуються про джерела наповнення Пенсійного фонду. Серед усіх пропозицій, певно, найбільш абсурдно виглядає наказати бізнесу підвищити зарплати до 1000 доларів. Як не дивно, але багато українців вважає, що можна знехтувати рівнем розвитку продуктивних сил, економічного потенціалу і вирішити їх матеріальні проблеми простим розпорядженням уряду чи президента. Що буде після того як підприємці підвищать зарплату до тисячі доларів, і чи взагалі тоді буде існувати більшість підприємців, нікого не хвилює. Таке враження, що частина громадян не знайома з елементарними законами економічної теорії і живе у дивному вигаданому світі.
Популярність популізму корелює з такими показниками як стать, розмір населеного пункту, рівень доходів та освіта. Жінки підтримують в середньому на 0,4-0,5 популістських пропозицій більше, ніж чоловіки. Чим менший населений пункт, тим вища в ньому популярність суперечливих соціальних обіцянок. Бідні верстви населення сприймають популістські пропозиції більш охоче, ніж ті, хто має високий рівень доходів. Дослідження також спростувало стереотип, нібито молодь менш уразлива до популізму. Регіональний розріз теж не грає вагому роль у рівні підтримки цього явища. А от рівень освіти – так.
Захоплення суспільства соціально-популістськими ідеями – поширене явище у світі. Але в Україні воно має свою специфіку і демонструє значно більший вплив на народні маси. Пояснюється це тривалим періодом бездержавності і соціальними експериментами у минулому столітті. Було б однобічно розглядати період панування чужих держав в Україні винятково у ракурсі національного гноблення і руйнування національної ідентичності. Паралельно з цими процесами відбувалася люмпенізація свідомості широких верств. За довгі століття у суспільстві сформувався стереотип про типового українця як пригнобленого, неуспішного кріпака, який виживає на клаптику землі.
Імперії витісняли українців на соціальне узбіччя. Створювали бар’єри для здобуття сучасної освіти, кар’єри, перешкоджали поширенню наукових знань. Закривали соціальні ліфти. Примушували до стереотипної поведінки, яка передавалася з покоління в покоління. Поширений образ українця у 18 – на початку 20 століття зводився до селянина, який важко працює на землі і не може похвалитися серйозним добробутом. Бідність, приналежність до нижчих соціальних прошарків впродовж багатьох століть стала нормою для українців. Звісно, були винятки. Траплялися заможні багаті українці – крупні землевласники і промисловці. Але їх частка серед загалу була мізерною. Більшість багатих українців втрачали національну ідентичність і ставали складовою правлячої еліти панівної метрополії.
Новий удар завдали більшовики-комуністи. Російсько-радянська імперія не тільки знищувала українську націю та самосвідомість. Вона нанесла потужного удару по ментальності, деформувала її відповідно до постулатів власної соціальної утопії. У 1930-ті роки мільйони українців, які мали задатки до ведення підприємницької діяльності та могли сформувати в майбутньому фундамент середнього класу, були знищені, позбавлені приватної власності, репресовані. Комуністична доктрина засуджувала підприємливість, успішність, заможність. Люди, які чогось досягли внаслідок своєї праці та здібностей, радянською пропагандою оголошувалися ворогами народу, експлуататорами. В такому суспільстві культивувався дух ненависті до куркулів, до підприємців, до еліти. Заохочувалися покора, пасивність, відсутність ініціативи, тотальна залежність від милості влади і держави. Бідність і незаможність самі по собі стали ознаками привілейованого статусу людини. Зрештою, СРСР зазнав краху. Але нав’язані суспільні стереотипи не зникли автоматично з розпадом комуністичної імперії. Вони працюють і зараз, заважаючи Україні розвиватися.
За роки незалежності українці остаточно не позбулися нав’язаних комуністичним минулим комплексів зневаги до приватної власності і стереотипів люмпенізованої поведінки. Це відкрило можливості до формування олігархічної моделі економіки, в якій провідне місце посіли представники неукраїнського етносу. І заважає виникненню потужного середнього класу. Образно кажучи, значна частина населення хоче отримати від держави не вудку, а рибу. Мріє про багатство, але в душі ненавидить заможних та успішних і щиро бажає «все взяти і поділити». Широкі верстви суспільства цікавлять не так справедливі, прозорі правила гри, ефективні державні інститути, умови для самореалізації, як можливість отримати халяву. Історія не раз доводила неефективність суспільств і країн, де масами керують соціальні ілюзії та комплекси власної меншовартості.
Петро Герасименко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ