Передає poetryclub.com.ua 

Справжнє прізвище батька було Василь Кіт. Родина змінила прізвище перед народженням Ігоря. Початкову освіту здобував Антонич вдома, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці.
       
Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані польською.
       
Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету. Цей етап його життя мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості. Бо хоч університет був польський, велика частина його студентів складалася з українських інтелігентів. Вони заохочували молодого поета писати українською  і помагали вивчити літературну мову. Перші свої українські вірші він читав у колі студентів-українців.
       

Богдан-Ігор Антонич

Антонич пристрасно захоплювався літературним та громадським життям столиці Західної України і наполегливо вивчав нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.
       
Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він друкував поезії в багатьох періодичних виданнях. Один з найвідоміших віршів поета «Весна» («Росте Антонич і росте трава…»).
       

Незважаючи на активну поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; на сторінках преси, під псевдонімом Зоїл, сперечався про політичні та громадські справи; публікував сатиричні фейлетони та пародії, що в них виявив гостру дотепність; у «Дажбозі» вів літературну хроніку. Крім того, він пробував своїх сил у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новеля «Три мандоліни» та великий фрагмент повісти, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібретто до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький. Треба згадати і редакторську діяльність Антонича: він деякий час редагував журнал «Дажбог» і з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби».
       
Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.
       
Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Запалення сліпої кишки привело до дуже тяжкого загострення, що його все-таки лікарям вдалося перебороти. Але як поет уже видужував, перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.

Пам'ятнику Богдану-Ігорю Антоничу у Львові

 

«Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ