«Я народився гомосексуальним. Це не мій вибір. Більшу частину життя я думав: як би мені хотілося народитися звичайною людиною», – заявив англіканський священник, преподобний Стенлі Андергілл.
Ще в юнацькі роки він зрозумів, що не такий, як більшість його однолітків. Але довіритися було нікому.
«Я навіть брату не казав, що я гей, поки не оприлюднив свою книжку у 2018 році», – розповів Андергілл ведучій програми BBC Outlook Емілі Вебб. На той момент йому був вже 91 рік, брату – на два роки менше.
"Я побачив, що його це не надто шокувало, і пошкодував, що не розповів йому та всій родині раніше, – додав Андергілл. – Але я не знав, як вони це сприймуть".
Усе життя Стенлі Андергіллу доводилося прикидатися не тим, ким він був.
"Я зростав у ворожому і неосвіченому світі, наскрізь просоченому упередженнями, бідністю і класовими розбіжностями", – писав він у своїй автобіографії.
Усього за дев'ять років до його народження, у 1918 році, англійські жінки отримали право голосувати на виборах. А от одностатевий секс все ще залишався кримінальним злочином і, на думку багатьох, "огидним в очах Бога".
"Я свідомо пригнічував свою сексуальність – перед собою, перед іншими людьми та перед Богом".
У дитинстві Стенлі був сором'язливим, а його батьки – дуже благочестивими. Про можливість відвертої розмови з ними не йшлося.
"Я довго не усвідомлював, хто я. Мав певні відчуття, але не розумів їхньої природи, і ніхто мені нічого не пояснював. Слова "гомосексуальність" взагалі не було в нашому лексиконі".
Батько Стенлі працював на фабриці з виробництва електротоварів, але заробляв настільки мало, що родина могла дозволити собі лише найнеобхідніше.
Спілкування хлопчика з батьком переважно зводилося до повчань та покарань. "Мені завжди здавалося, ніби він зневажав мене – хоча й не пояснював, за що".
Стосунки з мамою також не були ідеальними. Почувши від сина якусь нетривіальну думку, вона завжди була незадоволеною і говорила: "Де ти цього набрався?".
Окрім того, над хлопчиком знущались однокласники.
Стенлі вперше зрозумів, що його приваблює вигляд чоловічого тіла, коли почав ходити в басейн. Коли наш тренер пірнав у воду, я відчував збудження", – пише він у своїй автобіографії "Залишаючи країну мороку".
У 18 років Андергілла призвали на флот, його призначили медбратом сторожового корабля "Квін", де й зав’язалися перші стосунки з матросом на ім'я Алекс.
"Наші стосунки були чудовими. Я не вважав їх чимось неприроднім чи протизаконним – просто про це не думав", – розповідає Андергілл.
У 1948 році партнери демобілізувалися, і Стенлі став бухгалтером на фірмі, якою володів батько Алекса. Але коли він висловив бажання оселитися з Алексом в одній квартирі, батько його звільнив.
Сам Алекс також потроху почав змінюватися.
"Ми обидва почали читати Святе Письмо. Він першим дійшов висновку, що наші з ним стосунки є порочними".
Не припиняючи сексуальних стосунків зі Стенлі, Алекс почав зустрічатися з дівчиною. У 1952 році він з нею одружився, а Андергіллу запропонував бути свідком на весіллі.
Стенлі лікувався від депресії та суїцидальних нахилів різними способами, зокрема електрошоковою терапією.
Він відчайдушно намагався побороти природу – забороняв собі дивитися на юнаків, багато молився, практикував електрошокову терапію, робив ін'єкції тестостерону. Нічого не допомагало.
Серед друзів поповзли чутки, що він гей. Усі, крім одного приятеля, почали сторонитися Стенлі.
Стенлі був змушений продати свій будинок і на деякий час повернутися жити до мами, яка на той момент ні про що не знала.
Тільки у 1967 році гомосексуалізм перестав вважатися в Англії та Уельсі кримінальним злочином.
Однією з останніх жертв старого закону виявився геніальний математик Алан Тюрінг, щодо якого застосовували гормональну терапію і який, за деякими версіями, через таке ставлення до себе наклав на себе руки.
Не допомогло навіть те, що свого часу він допоміг союзникам виграти війну, розшифрувавши код німецької шифрувальної машини "Енігма".
До цього часу одностатевий секс формально заборонений у 68 країнах. Приблизно половина з них - колишні британські колонії.
29-річний Андергілл переїхав до Лондона, де йому простіше було знайти таких людей, як він, але встановити тривалі стосунки йому не вдавалося.
З часом він став співзасновником бухгалтерської фірми. Трохи згодом колеги почали здогадуватися про його сексуальну орієнтацію. За словами Андергілла, над ним насміхалися.
Поступово він вирішив стати священником – про це, за його словами, він мріяв давно.
З наближенням свого 50-річчя Андергілл почав шукати більш близьких стосунків із Богом. Він вступив до англіканського ордену "Спільнота Святого Франциска", який вважав найменш гомофобним.
Згодом закінчив трирічну семінарію в Кентербері і став священником. Служив у кількох приходах – звісно, приховуючи, що він гей.
Офіційна позиція церкви, яку Андергілл у книзі назвав лицемірною, упродовж багатьох років залишала його вразливим і не дозволяла йому, як він пише в автобіографії, "вийти з шафи".
За словами Андергілла, він написав книгу, щоб ще раз закликати англіканську церкву "проявити до геїв співчуття і розуміння, достойні Христа.
Зараз Андергілл мешкає в будинку для людей літнього віку в Лондоні і радіє, що ставлення суспільства до таких, як він, поступово змінюється.
"Нарешті прийшла довгоочікувана свобода", – каже він.
Водночас жаліється, що для нього ця свобода прийшла занадто пізно, і старі душевні рани все ще нагадують про себе.
ІА "Вголос": НОВИНИ