Як стверджують єпископ Мар’ян Бучек та Ігор Седельник у книзі «Львівська архідієцезія латинського обряду. – Т. 1. Парафії, костели та каплиці (Львівська область)», (– Львів, 2004. – С. 58-59), перша згадка в руських літописах про Любінь належить до XIII ст. У середині XIV місто розділилося на дві частини: Великий Любінь і Малий Любінь. Через 400 років навпроти готелю в курортній частині Великого Любеня звели однонефну, в неороманському стилі, капличку. Служби в ній відбувалися лише в літній період. Спорудження храму (за проектом Лаврентія Дайчака) розпочали з травня 1930-го. 2 лютого 1932 р. архієпископ Болеслав Твардовський освятив костел під титулом Матері Божої Королеви Польщі. У радянські часи храм закрили. 1949-го перетворили на колгоспний склад зерна та гараж для сільськогосподарських машин.
25 грудня (!) 1989 р. народний депутат СРСР, міністр лісового господарства УРСР В. Самоплавський написав листа заступнику голови Ради Міністрів УРСР Марії Орлик. «До мене, – писав українсько-радянський очільник, – як народного депутата СРСР, звернулися жителі смт. Любінь Великий, Городокського (так у тексті – авт.) району Львівської області з проханням допомогти в ремонті недіючого костелу та переобладнання його в музей. Прошу допомогти у вирішенні цього питання».
Через місяць (!), а саме – 26 січня 1990 р., Марія Орлик підписала листа Львівському облвиконкому, Держбуду УРСР, Раді в справах релігій при Раді Міністрів УРСР. Наступне повідомлення в цій справі маємо від обласного начальника головного управління архітектури і містобудування Івана Олійника. Документ (16 лютого 1990 р.) називався «Про впорядкування колишньої культової споруди в смт. Великий Любінь».
«…Споруда не являється пам’яткою архітектури і внаслідок довготривалого її використання (краще б сказати – експлуатації – авт.) під складські приміщення колгоспу ім. XX з’їзду КПРС (треба було ж так назвати бідну селянську господарку! – ред.) без проведення підтримуючого ремонту доведена до незадовільного технічного стану» (до чого довели багатовитратні форуми комуністів! – авт.).
Для відновлення конструкцій даху і його металевої покрівлі, впорядкування фасадів і інтер’єру культової споруди за орієнтовними підрахунками необхідно затратити біля 100 тис. крб., а на виготовлення проектно-кошторисної документації – до 2 тис. крб.
Рішенням Городоцького райвиконкому від 18.01.1990 р., №25 виконкому Великолюблінської селищної ради та правління колгоспу ім. XX з’їзду КПРС доручено провести протягом 1990-1991 рр. відповідні ремонтно-реставраційні роботи з пристосуванням приміщення колишнього костьолу під виставочний зал», – резюмував автор тексту.
Тут же маємо відтворення зазначеного рішення Городоцького виконкому. У ньому 4 пункти: «1) Пристосувати колишню культову споруду під виставочний зал. 2) Зобов’язати виконком Великолюблінської селищної ради замовити проектно-кошторисну документацію на реставрацію та пристосування даного костелу під виставочний зал. 3) Згідно виготовленої документації, колгоспу провести ремонтно-реставраційні роботи протягом 1990-1991 років. 4) Просити виконком Львівської обласної Ради виділити колгоспу… (бо їх катма у господарстві імені… – авт.) необхідні кошти для проведення ремонтно-реставраційних робіт».
Отже, листи, доручення, пропозиції були, а конкретної роботи – зась. Як не дивно, але добре. Утворена у 1990 р. громада вірних католиків повернула святиню у власність (11 вересня 1992-го). Костел відремонтували своїми силами та заново освятили під титулом Матері Божої Ченстоховської.
Матеріал підготовлено за даними Державного архіву Львівської області (ДАЛО). – Ф. Р-221. – Оп. 3. – Спр. 938. –Арк. 152-155.
Юрій Боруцький, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ