Той Великодний ранок у місті Лимані Донецької області заповідався гарним та тихим. Родина Оксани вийшла на подвір’я коло свого будинку, як раптом сюди прилетіла російська ракета.
Оксану вибуховою хвилею відкинуло вбік. Вона пам’ятає як кричав її син.
«Я не зрозуміла що сталося. У хаті почало дрижати скло у вікнах та полетіли осколки. Ми кинулися бігти до хати, в підвал. Але не встигли забігти. У подвір’ї піднявся стовб диму. Мій чоловік крикнув «Ой!». І все, більше нічого», - розповідає жінка.
Осколок ворожої міни зупинився коло серця хлопчика. Бабуся зазнала поранення в шию. Сама Оксана отримала численні травми. А чоловік її загинув на місці.
Поранених Оксану та внука бабуся, попри своє поранення, змогла перенести у підвал. Там вони, стікаючи кров’ю, три години чекали на рятувальників.
«Ми викликали «швидку», але нам відповіли, що відбувається обстріл, тому ніхто зараз до нас не поїде», - говорить вона.
На допомогу пораненим цивільним виїхали рятувальники.
Пізніше Оксану евакуювали до лікарні Краматорська, а сина з бабусею – в Слов’янськ. Хлопчика намагалися врятувати, але, на жаль, рана виявилася смертельною.
Про те, що її сина вже немає, Оксана дізналася на четверту добу після похорону. Проте увесь цей час материнське серце розривалося від болю.
«Коли його ховали, мені робили чергову операцію. Моя мама поховала мою дитину. А мені нічого не казали. Пізніше до мене приходили психологи. Я приймала сильні заспокійливі, тому що побоювалися, що я зійду з розуму від горя», - говорить згорьована жінка.
Її стан на той момент був заважкий: травми грудної клітки та сильні поранення кінцівок. Найбільше постраждала ліва рука. Жінку одразу прооперували: зупинили внутрішню кровотечу черевної порожнини та зашили масивні рани.
З Краматорська Оксану перевезли до Дніпра. Далі транспортували до Львова. Тут над порятунком руки жінки працювали десятеро лікарів з І хірургічного відділення Центру хірургії, а також травматології та ортопедії Центру травми. Спеціалісти провели шість операцій, під час яких закривали дефекти мʼяких тканин, пересаджували шкіру та, зокрема, зробили складну пластичну операцію з переміщення частини м’яких тканин передпліччя у зону пораненого ліктя.
Жінка розповідає, що у Дніпрі лікарі навіть вирішували чи варто їй ампутувати руку, чи зберегти. Натомість у Львові медики відразу взялися за її рятунок.
Попереду в жінки тривала реабілітація, аби відновити функціональність руки.
Зараз Оксана мріє аби найскоріше закінчилася війна і хоче поїхати на могилу до сина та чоловіка.
Жінка каже, що до того як в Україну прийшли російські окупанти, вона жила дуже щасливо: мала роботу, обробляла 16 сотих городу, вирощувала картоплю, виховувала дітей. Зараз росіяни забрали у неї все, що вона мала.
Читайте також у «Вголосі»: у Львові затримали прихильника руского міра
ІА "Вголос": НОВИНИ