[media=79913,79916,79919,79921,79923,79925,79927,79930,79932,79935,79937,79938,79940,79942,79944,79945,79947,79949,79950,79952,79953,79955]
У новій урядовій Програмі з економічних реформ й модернізації економіки країни українська культура та захист її культурно-інформаційного простору і на цей раз не віднесені до головних, пріоритетних реформ України. «Стратегія-2020» в черговий раз засвідчує відсутність стратегічної гуманітарної політики в державі. Українська культура як інструмент комунікації, як консолідуючий чинник суспільства також відсутня у передвиборчих програмах майже всіх політичних партій.
У зв’язку з цим діячі культури Львівщини зібралися на «круглий стіл» щоб висловити свою стурбованість з приводу цього, обговорити ці актуальні питання й допомогти владі сформувати гуманітарну й культурну політику держави. Пропонуємо нашим читачам найцікавіші виступи і думки, які прозвучали у Львівській Опері.
Василь Вовкун, художній керівник Львівської національної Опери, кандидат культурології, модератор «круглого столу»:
Така ситуація – «формат не в форматі» –- означає витіснення української культури на периферію суспільного життя, її плебелізацію, культурну маргіналізацію та відлучення від модерних процесів на фоні зрощення політичної влади та бізнесу. Саме такі реальності віддзеркалюють відносини політичної та фінансової еліти і суспільства, яке відчужується від власної культури і все більше сповнене пафосу реконструкції, хаосу та анархії, що сьогодні спостерігаємо і переживаємо на півдні та сході України.
Я розумію, що ми сьогодні «круглим столом» не вирішимо всіх проблем, але вже наша зустріч є тим поштовхом, який може нас далі надихати на якісь кроки, і ті кроки, які часто народжувалися саме у Львові. Мета нашого зібрання – роздмухати всеукраїнську дискусію саме на ці питання.
… Культура сьогодні зазнає й надалі зазнаватиме впливу не тільки зі Сходу, а й із Заходу, тому що гуманітарні програми мають тиск і з боку Заходу. Таким чином, вступаючи у Європейський Союз, де культури теж мають свою боротьбу і свою ціль, ми будемо відчувати впливи і на українську культуру. І впливати будуть так, щоби зазнавати подальшої легітимізації культурної маргіналізації та відлучення від модерних процесів, що в свою чергу позбавляє соціум індивідуалізації життя, поглиблює складність та усвідомлення своєї власної історії та ідентичності.
… Українська культура на всіх віхах історії пов’язана з ідеологією, і насамперед з ідеологією чи це колоніальною, чи імперською, чи царською. й тільки з проголошенням незалежності виходить на самостійне спілкування зі своїм соціумом, але все одно залишаючись в постколоніальному полоні. Таким чином, ми ще не можемо фіксувати, що українська культура виконує свою місію.
Анатолій Карась, професор філософії, завкафедрою ЛНУ ім. Франка:
Процес руйнації української культури є дуже тривалий, він стосується як усього двадцятого століття, так і за 23 роки незалежності не вдалося спинити інерції тих тенденцій, які були зроблені більшовиками і ворогами української культури.
Те, що відбувається в сфері культури, у системі наших звичаїв, де ми щоденно живемо поза театрами, виставками, музеями і так далі, тенденції є такими, що дуже мало спонукають оце масове населення міста, а тим більше села, прийти в театр, музей, відвідати виставку. Чому так ? Тому що побут, який належить до культури, перебуває під впливом іншої тенденції, я би сказав не просто кітчевої, а й певним чином антикультурної.
Олександра Коваль, президент Національного Форуму видавців у Львові:
У документах, які підписані з Євросоюзом, про культуру йдеться дуже багато. І, згідно з цими міжнародними угодами й документами, український уряд зобов’язаний розробити стратегію розвитку культури на 2020-2025 роки до кінця наступного року. Для цього в Міністерстві культури вже створена робоча група, до якої я маю честь належати… В листопаді у Львові відбудеться обговорення за затвердженою методикою, де будуть розглянуті ті проблеми, на яких базується подальше стратегування розвитку культури.
Наскільки широким має бути діапазон культурної політики? І тут даються варіанти: культура як естетична діяльність чи культура як спосіб життя, які сфери життя має охоплювати культурна політика, чому має бути приділено більше уваги: розв’язанню суто професійних проблем окремих секторів чи ролі культури в суспільстві? Яка ключова ідея має бути покладена в основу нової культурної політики, як тісно має бути пов’язана культура з процесом соціально-економічного розвитку суспільства, наскільки нейтральним чи заангажованим щодо суспільно-політичних процесів має бути творча діяльність, як слід формувати культурну політику, як мають розподілятися кошти на культуру, яким має бути оптимальне співвідношення між державним і приватним секторами культури, яким культурним активам має надавати пріоритет держава. Їх багато. Кожна з них цікава, і в кожній дилемі ще є кілька питань для обговорення. Я думаю, що нам всім насамперед варто почати з того, щоб уявити собі такий стан культури в нашій країні, який би нам здавався ідеальним і комфортним саме для нас. І, уявляючи собі цю культуру так, як ми її бачимо, коли всі ходять в Оперний театр або коли всі принаймні зустрічаються на Форумі видавців, яким же шляхом ми маємо дійти до цього стану, втілюючи кожне з оцих питань, кожну з оцих дилем, знаходячи між ними якийсь цікавий правильний баланс. Тобто, я запрошую всіх до конкретної, але дуже вдячної, дуже важкої роботи, яка потребує великої віддачі нашого часу і нашого ентузіазму.
Олександр Козаренко, композитор, професор:
Мене здивувало формулювання теми нашої зустрічі «Неформат української культури». Ми можемо говорити про неформат української держави стосовно нашої культури. Це – факт, і він кричущий, він вимагає третього Майдану, який повинен перевернути цю державу-олігархію мультимільйонерів знову з ніг на голову. Я виходу іншого не бачу. Єдиний вихід, що, може, Європа нас, убогих сиріт, якось заставить жити трохи інакше. Дай Боже! Але я проти такого формулювання тематики «круглого столу». З українською культурою все в порядку, не в порядку з нашою державою.
Нехай ті структури, які виникли при Міністерстві культури по відмиванню державних грошей, перестануть існувати. Хай гроші передають безпосередньо в руки пану директору, і він знайде спосіб, яких їх використати достойно, щоб це було на користь всім нам.
Європа може нас навчити по-європейськи жити, але той христоцентризм української культури, який для неї притаманний, для Європи зараз неактуальний… Не дай Боже, піддатися на той сатанізм, який вразив європейську й світову культуру.
Абельтіфов Рустем, культуролог:
Як новий мешканець Львова й неетнічний українець, дозвольте сказати, що українська культура дуже багата й тим вона цінна. На жаль, за роки незалежності України вона не відіграла тієї інтегруючої ролі, яку мала б. Тому на Сході й у моєму рідному Криму українізація, яку нам обіцяли, не відбулася. На жаль, зараз на національних каналах російської мови стало ще більше. Українська мова як державна втрачає свою об’єднуючу функцію. Я переконаний в тому, що державна мова має бути одна, й вона має стати інтегруючим фактором у суспільстві.
Ярослав Федоришин, режисер театру «Воскресіння», актор:
Мені видається, що ми дуже багато правильних слів говоримо. Культура – різнобічна. Я не можу говорити про культуру в загальному, а про те, чим я займаюся – суто про театральну культуру, але можу зачепити питання державного невігластва. На жаль, ми ще довго існуватимемо в такому періоді й писатимемо різні програми чи європейської підтримки, чи якоїсь іншої, тому що ми самі не розуміємо, чого ми хочемо. Європейські проекти мають певні схеми, але наша національна ідеологічна країна має мати схему в першу чергу свою. Я не за Росію чи російське телебачення, але уявіть собі, що ми зараз перекриваємо російське канали, а завтра нам буде інша країна щось казати, і ми будемо їхні канали перекривати… Я не розумію, що ми хочемо вирішити таким принципом в цьому житті.
… Не кількістю ми робимо мистецтво, а тільки якістю. І якісного мистецтва театрального зараз дуже мало. Не тільки у Львові, а й у всій Україні... У нас культура все одно фінансується за залишковим принципом і на душу населення. Якщо ми не змінимо юридично різні форми існування нашої ідеології, оцінки таланту людини, в цьому ніякі європейські розробки нам не допоможуть.
Мирон Йосипович, диригент Львівської Опери:
В Україні є шість оперних театрів, сім із Дитячим київським, Це є монстри пострадянські. 700 і більше людей на бюджеті, це коли в мюнхенській опері чи в берлінській штат має 60 осіб. І у львівській, дніпропетровській, одеській – також 60 осіб… Там штат солістів постійних – 10 осіб, у нас – 50. Це все висить на бюджеті. Є люди, які на сцену виходять раз на місяць, раз в півроку, раз в рік, і всі отримують заробітну плату. Є одна прем’єра в рік, тому що вона в дотації. Це є вистави, які ідуть не з нашої вини, які ідуть не на якісному рівні, тому що сама організація роботи є така дрімуча совдепівська. І якщо ми ідемо в Європу, то не треба нічого придумувати, то треба взяти їхні трафарети, зайти на сайт Кракова і подивитися, як у них формується репертуар, як у них фінансується. Я диригував багато де – і в Європі, і в Америці. Там 40% артист філармонічний заробляє сам, тоді 30% дає держава, і тоді тільки 30% дає спонсор. Моментів море… Спільні постановки: за сезон можна робити не одну постановку, а шість. Інша справа, що це конкретні пропозиції, які є в правовому полі держави. Якщо якийсь закон не підходить, його треба змінити, але це повинні подавати ми знизу.
Пропоную: з’їжджаємось у Львові на базу Львівської опери. Ми – практики, ми знаємо це, бо побували по світах, поставили купу спектаклів, і ми скажемо міністру, що робити з цим динозавром, щоб він не здох…
Наступного разу треба зібратися по комітетах – художники, музиканти, літератори – і давати конкретні пропозиції, реальні шляхи вирішення. Корінь усіх проблем, усього зла – корупція. Чому у нас жоден оркестр симфонічний не світиться в світі? 45-мільйонна країна! Жодного симфонічного оркестру не звучить. Де той Київ? Де ті національні колективи? Чому? Тому, що корупція. Таке саме у Львові. І тоді приїжджає якийсь наїзник з грішми, купує за безцінь тих талановитих дітей і показує нашу українську культуру десь в Берліні, в Мюнхені… Німці вставали і стоячи кричали «браво!», коли виступали українські музиканти під іменем австріяк. Треба терміново конкретні речі пропонувати.
Тадей Едер, генеральний директор – художній керівник Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької:
Хочу подякувати за те, що в кожного з вас сьогодні в голові, в серці, і на душі є біль за нашу культуру, і тому ми зібралися…
Я б хотів запитати себе і запитати вас: що є основою культури? На чому базується культура? Чому вона або виростає, або нищиться й пропадає? Вона будується на двох речах: це є віра, і це є мова. Покажіть мені на глобусі країну, де в основі одної віри, одного віросповідання – шість конфесій. Поляк має одну мову, одну віру. Москаль має одну мову, одну віру, а вона будує культуру. Покажіть мені країну навмання, у якій на високу державну трибуну виходить державна особа і не говорить державною мовою. Ніхто з нас не обирав маму, ніхто з нас не обирав собі мову чи віру. І мами не знали, де ми будемо, але якщо доля закинула її дитину на іншу територію, то та дитина знала, що не має права забути свою мову, свою віру і має шанувати мову й віру тої землі, де вона їсть хліб, і тоді ми маємо говорити з вами про культуру. Вона звідси починається…
Я думаю, що ми тут всі з вами однієї думки й однієї віри. Прийде час і прийде інша молодь. Що ми їм залишимо? Чи передамо ми своє бачення, своє серце, свою душу, чи залишимо це блюзнірство, що принижує нашу державу і нашу культуру?
Надія Пастернак, спеціально для «Вголосу»
Фото Йосип Марухняк
ІА "Вголос": НОВИНИ