У лавах армії Незалежної Хорватії в Другу світову війну був створений Легіон українських добровольців. Сформований Організацією українських націоналістів, підрозділ налічував до 1500 солдат. Багато його бійців були нагороджені за мужність, сотні загинули в бою. Та про них зараз мало відомо не тільки широким масам українців, але й навіть більшості націоналістів.
В цій статті стисло описаний шлях Легіону, доля його творців і причини створення. Цей підрозділ не тільки цікавий з історичної точки зору, але й важливий в контексті сьогоднішніх україно-хорватських взаємин, а також для тверезої оцінки діяльності націоналістичних лідерів в Других визвольних змаганнях.
Передумови
На початку 1920-х років на Балкани емігрували кілька тисяч кубанських козаків та інших українців, переважно з центральних та східних земель України. Зокрема тут утворилася велика громада українських студентів. Спочатку ці студенти, прибувши до щойно утвореного Королівства сербів, хорватів та словенців, оселялися переважно у Сербії. Однак вже незабаром стало зрозуміло, що серби найменше з-поміж усіх південнослов'янських народів прихильні до національно-визвольних прагнень українців. Зважаючи на це, центр організованого українського життя перемістився у Хорватію та Словенію, де були створені різноманітні культурницькі, просвітні, та релігійні організації українців
У період між двома світовими війнами налагодились тісні зв'язки між Організацію Українських Націоналістів та хорватським націоналістичним рухом усташів. Особисто дружили другий керівник ОУН Андрій Мельник та лідер усташів Анте Павелич. Також, деякі історики згадують, що українець Петро Мілюта був близьким товаришем головнокомандувача хорватської армії Славка Кватерника. У Першій світовій війні Мілюта служив в Генеральному штабі Української галицької армії, як керівник штабу «Сірої дивізії», а пізніше в югославській армії, де і познайомився з Кватерником. Після створення усташами своїх військових підрозділів, Мілюта полишив армію Югославії і приєднався до хорватських націоналістів.
Існує версія, що українські націоналісти в 1930-х роках тренувались в військових таборах фашистської Італії, разом з усташами. Один з лідерів “українських партизан” Михайло Колодзинський, був також викладачем військової справи у таборі в Сан-Діметріо, де зокрема тренувався Владо Черноземський — майбутній вбивця югославського короля Александра Караджорджевича. Це знищення короля Югославії є показовим прикладом україно-хорватської дружби. Александр І Карагеоргійович був королем країни, до складу якого входила тоді Хорватія. Він був вбитий 9 жовтня 1934 року в Марселі під час візиту у Францію. Під час урочистої поїздки в автомобілі, його було вбито револьверним пострілом. Разом з з ним застрелили міністра закордонних справ Франції, великого совєтофіла і лобіста інтересів СРСР Луї Барту. На думку генерала служби зовнішньої розвідки КДБ СРСР Павла Судоплатова, участь в цьому атентаті брали і українські націоналісти. Вбивця вождя ОУН Євгена Коновальця у своїх спогадах пізніше писав - «Нас особливо турбувала домовленість ОУН з хорватськими націоналістами про участь у вбивстві міністра закордонних справ Франції Луї Барту, а фінансувалися терористи німецькою розвідувальною службою - Абвером...».
У березні 1939 року українська громада поповнилася біженцями з держави закарпатських українців Карпатської України. У цей же час посилюється тиск офіційних югославських чинників на організований український рух. У квітні-травні 1940 року, на вимогу радянського уряду югославська влада заарештувала велику групу керівників українських організацій. В очах югославського уряду кожний українець виглядав німецьким шпигуном, а серед українців, у свою чергу, поширювалися радикально антисербські настрої. В Хорватії таємно зароджується Українська фашистська партія.
6 квітня 1941 року на хорватську землю ступили німецькі та італійські військові частини, а з ними і підрозділи усташів (хорватських націоналістів) сформовані в Італії. На території Хорватії, Боснії та Герцеговини була проголошена Незалежна Держава Хорватія (НДХ) на чолі з Поглавником-вождем, головою усташів Анте Павеличем. 10 квітня, у день вступу хорватських та союзницьких військ до Загребу, голова ОУН в Югославії Василь Войтанівський привітав від імені українців по радіо державну незалежність Хорватії.
З числа активістів студентських організацій, «Просвіти» та ОУН було створено Українське Представництво у НДХ, яке очолив Василь Войтанівський. Українське Представництво, користуючись прихильним ставленням хорватського Поглавника Павелича, розгорнуло широку діяльність з організації суспільно-політичного та культурно-освітнього життя балканських українців. У 1941 році в Загребі був сформований Студентський Військовий Відділ імені Головінського на чолі з Антоном Іванюком.
Початок Легіону
Влітку 1941 року український священик Василь Стрільчик звернувся з листом до німецького генерала, голови Вермахту в Хорватії Едмунда Гляйзе фон Горстенау з проханням сформувати з української молоді національний легіон, щоб потім відправити його на Східний фронт проти радянської імперії.
Незабаром українська громада звернулися з проханням про підтримку до військовода (головнокомандувач Збройних сил) Славка Кватерника. Той дав своє добро на створення підрозділу, який стали називати Українським легіоном. Вже восени 1941 року почався набір добровольців. Начальник штабу Хорватського домобранства (збройних сил) Август Марич 2 липня 1941 року видає указ про створення підрозділу.
За неповний місяць у Вараждині зголосилось 1200 добровольців-українців. Однак з них відібрали лише 505 найкращих. Зокрема, великій кількості було відмовлено через вік — більше сорока років. Підготовкою займалися переважно колишні офіцери армії УНР, які емігрували до Італії та Хорватії.
Навесні 1942 року легіон отримав свою офіційну назву: 1-а рота українських легіонерів (хорв. 1ša satnija Ukrajinska Legionara). Імовірно, він входив до складу 369-го піхотного полку. Український Легіон вважався частиною хорватської армії — Домобранства, його вояки носили хорватську військову форму, базовану на німецьких зразках. Українські добровольці мали синьо-жовті пов'язки та нарукавні нашивки у формі білого щита з чорним тризубом.
Загальна чисельність Легіону в найкращі часи становила до 1500 бійцівПередбачалося, що Легіон буде відправлено на Східний фронт, на територію України для участі у боях проти Червоної армії. Однак мріям націоналістів не було суджено здійснитись. Через проголошення бандерівцями 30 червня 1941 року у Львові “Акту відновлення Української Держави", німецька влада заборонила відправлення українських добровольців в Україну. Український Легіон було відправлено до Боснії на боротьбу з комуністичними партизанами Тіто, що викликало різке невдоволення добровольців,
Тому Провідник ОУН Андрій Мельник, звернувся з листом до легіонерів, в якому, зокрема, сказав: «Сьогодні, коли рішається доля України на довгі роки, на кожному місці, де лиш не жили б українці, ми зобов'язані усюди доложити свою цеголку до Великої Спільної Справи. То тим більшої ваги набирає Ваша посвята, коли Ви свою жертву крови для Батьківщини готові зложити на чужині… Я знаю, що серця Ваші линуть на Україну. Боротьба, однак наша ще не скінчена, ворог ще не знищений. Будьте видержливі та терпеливі. Прийде слушний час і для Вас. Перед нами — великий ще змаг, тож кожний український патріот матиме нагоду сплатити довг супроти Батьківщини на Рідній Землі.» 30 листопада, після зачитання звернення полковника Андрія Мельника, Український Легіон присягнув на вірність Україні у селі Пискавиця біля Бані Луки (нині Боснія і Герцеговина). Загальна чисельність Легіону в найкращі часи становила до 1500 бійців.
З весни 1942 легіоном командував колишній сотник Дієвої армії Української народної республіки Дмитро Луценко, який був нагороджений хорватським командуванням двома медалями за відвагу. Та весною 1943-го Луценко помирає, імовірно загинувши у бою. Очолити Легіон був призначений підполковник Володимир Паньків. Колишній сотник УГА, був засуджений 28 лютого 1930 року в Самборі польською владою до 15 років в’язниці за діяльність в лавах УВО. Та був звільнений через 9 років, імовірно після приходу німців.
За спогадами сучасників, добровольці проявили хоробрість та високий бойовий дух у боях з комуністичними партизанами. Голова Хорватії Анте Павелич нагородив багатьох легіонерів Малою Срібною Медаллю і Бронзовою Медаллю за хоробрість у боях.
Проте, нажаль, частина українців потрапила під вплив комуністичної пропаганди тітовських партизан. Керівництво однієї з сотень легіону вело з ними перемовини, що було згодом викрито хорватською контррозвідкою. Всю сотню, 150 чоловік, було заарештовано.
Навесні 1943 року легіон вступив в бій під Біхачем проти сербських партизан. Але їх сили виявилися значними: до кінця року, після безупинних кровопролитних боїв в легіоні налічувалося лише 50 бійців.
Кінець Легіону
На допомогу були покликані нові українські добровольці, однак четники (сербські націоналісти) не дали змоги великій кількості української молоді добратися до призовних пунктів.
Навесні 1945 року, коли сербська партизанська комуністична армія майже повністю захопила Хорватію, Легіон разом з іншими хорватськими військами почав відступ до австрійського кордону.
На кордоні Словенії українці були перехоплені партизанами Йосипа Броза Тіто і були розстріляні. Ті ж, хто вижили, були засуджені югославським судом як «українські фашисти».
Доля засновників Легіону
Дмитро Луценко, сотник армії УНР, перший командир Легіону — імовірно загинув в бою навесні 1943-го.
Анте Павелич, голова націоналістичного хорватського руху усташів, голова незалежної Хорватії. Після поразки в війні, переховувався за кордоном, продовжував політичну діяльність. Комуністичним урядом Югославії був заочно засуджений до страти. Заснував партію “Хорватський визвольний рух”, був радником президента Аргентини Хуана Перона. Там, в Аргентині, на Павелича був скоєний замах, внаслідок якого він і помер 28 грудня 1959 року.
- Славко Кватерник, головнокомандувач Збройних сил Хорватії, який дозволив створення Легіону — на суді в прорадянській Югославії був засуджений і страчений 7 червня 1947 року.
- Едмунд Гляйзе фон Горстенау, головнокомандувач Вермахту в Хорватії на момент створення Легіону - 20 липня 1946 року в полоні у військовому таборі Лангвассер покінчив життя самогубством.
Василь Войтанівський, ініціатор та організатор Українського Товариства «Просвіта» у Загребі, багатолітній його голова. Публікував статті в хорватській пресі про українців, українсько-хорватські зв'язки, огляди української преси про Хорватію, український національно-визвольний рух. Перекладав з української на хорватську мову: Богдана Лепкого, Пантелеймона Куліша. Очолював екзекутиву ОУН у Хорватії. У травні 1940 року заарештований і ув’язнений за політичну діяльність югославською поліцією. Звільнений після здобуття незалежності Хорватії. Ініціатор створення Українського легіону. 1945 року був заарештований комуністичними партизанами. 29 червня 1945 року Василь Войтанівський, його син Володимир і дружина були розстріляні.
ІА "Вголос": НОВИНИ