Скупчення російських військ на кордоні з Україною та безперервне брязкання зброєю варто сприймати як пряму загрозу вторгнення. Про це свідчать також і розвіддані від американської та британської розвідок. Ігнорувати таку інформацію місцева влада права не має. А відтак зобов’язана подбати про безпеку населення в разі російської агресії. І час на це був, адже загроза вторгнення виникла не вчора, а існує ще з 2014 року, відколи ворог окупував Крим і Донбас. Та, виявляється, Львів до такого розвитку подій просто не готовий.
Попри опубліковані міською радою інтерактивні карти із укриттями для населення від авіаударів, більшість бомбосховищ просто не готові до експлуатації і перебувають у жахливому стані. А найсумніше, що в такий тривожний час деякі з них місто списує та продає.
Ситуацію дослідили журналісти проєкту розслідувань “Змови” на телеканалі NTA.
Колишній голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Цимбалюк в ефірі програми “Говорить Великий Львів” пояснює, чому відстань навіть у тисячу кілометрів від кордону з Росією не гарантує безпеки для галичан.
"Ми знаємо – є таємні документи, що Львів є стратегічним об’єктом. Не будемо розкривати – чому", – говорить він.
Це прямий натяк на загрозу авіаударів для міста. Однак мер Львова Андрій Садовий інакше бачить тактику захисту цивільного населення: у навчанні стріляти з вогнепальної зброї. Тож навіть проводить показовий вишкіл для своїх чиновників.
“Кожен громадянин нашої країни має мати навики володіння зброєю”, – говорить міський голова Андрій Садовий.
Вочевидь, така заява мера небезпідставна. Проте гвинтівками ворожих бомбардувальників не зупинити. А про бомбосховища від початку російської агресії у місті й не згадували. І лише наприкінці 2021-го влада оприлюднила карту укриттів для мешканців.
"Є таке поняття, як фонд захисних споруд цивільного захисту. Він поділяється на 3 категорії: це сховища цивільного захисту, протирадіаційні укриття і найпростіші укриття для населення", – роз’яснює Олег Дубачик, начальник відділу управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
Більшість об’єктів на мапі, а це майже 6 тисяч, – найпростіші укриття: підвали та паркінги. За інструкцією, після сигналу тривоги у мешканців є 20 хвилин, щоб дістатися найближчого сховку. Але це в теорії. Бо насправді велетенський житловий масив Малоголосківський, де проживає понад 10 тисяч осіб, не має жодного бомбосховища. Лише кілька найпростіших укриттів.
Тож мешканці самотужки обстежують готовність своїх підвалів до авіаудару.
"Тут розміщені комірчини, але проблема в тому, що всі вони продані і приватизовані ще на етапі здачі будинку в експлуатацію", – пояснює мешканка району Людмила Федяй.
В управлінні з питань цивільного захисту пояснюють: підвали міста, що не відповідають вимогам, не нанесені на карту укриттів.
“Висота підвального приміщення має бути не менше як 170 сантиметрів, двері мають бути залізні, на них має бути позначення “Укриття”. Крім того, приміщення має бути очищене від сторонніх предметів, проходи мають бути вільні. Каналізація, обладнання туалетів, воно має бути освітлене, і бажано, щоб був запасний вихід”, – роз’яснює Олег Дубачик.
Уже за цими параметрами значна частина сховків з інтерактивної карти мерії непридатна для використання. Ще й їхнє забезпечення місто повісило на ОСББ. Таким чином, влада просто умила руки від відповідальності за сховища.
"Сусіди мене з‘їдять, тут немає ніякого бомбосховища, якщо бути відвертим. Ніде нема тут, може, там, в тих будинках, що за нами, там може бути", – зізнається голова ОСББ пані Марія.
Якщо ж поблизу немає підвалу, мешканці, у разі небезпеки, повинні укритися у підземних паркінгах. Їх у ратуші нарахували 99.
"Ми зараз перебуваємо на паркінгу новобудови на Малогосківській. Він абсолютно не годиться для укриття. Насамперед, тому що це не є підвальне приміщення. Це просто цокольний поверх будинку. Всі вікна, вентиляційні решітки – все відкрите", – показує місцева мешканка Людмила Федяй.
Тобто спеціалізовані бомбосховища у цій новобудові не передбачені. Проте в управлінні цивільного захисту вперто запевняють, що це не так. Мовляв, усі будинки тепер зводять з укриттями.
“Ми займаємося погодженням містобудівної документації зі спорудження нових житлових комплексів, і ми обов’язково вказуємо там, що має бути споруда подвійного призначення”, – говорить Олег Дубачик.
Та, по факту, мешканців обурює те, що в новозбудованому районні, який з’явився фактично за минулі 8 років, так і не було передбачено жодного укриття.
“Чому наша міська влада затверджує містобудівні умови будинкам, у яких у випадку екстремальних ситуацій не передбачені ніякі можливості для укриття мешканців?” – обурюється Людмила Федяй.
Не краща ситуація з бомбосховищами і в Залізничному районі Львова.
“Ми довідалися, що на мапі укриттів на Левандівці немає таких об’єктів. За тою ж мапою найближче укриття на вулиці Татарбунарській. Якщо вам доведеться іти якусь відстань, то, швидше за все, це буде найбільш ризикована річ. Тоді краще, як дають рекомендації, сховатися у ванній, лягти, накритися чимось, взяти пляшку води і чекати, поки тебе віднайдуть”, – говорить мешканець Левандівки Олександр Агашков.
Та найбільше чоловіка обурює, що придатні спеціалізовані укриття навіть не нанесені на карту.
“Мені довелося бути на обстеженні одного з бомбосховищ, з фахівцями. Це на Поповича, 6-а, і на той час ми переконалися, що бомбосховища потребують ретельного і пильного догляду”, – пояснює Олександр Агашков.
Бомбосховище, про яке розповідає Олександр, – спеціалізоване укриття на 300 людей. Ще донедавна ключі від цього сховку були у мешканців сусідніх будинків.
"Дотепер воно в дуже хорошому стані, воно сухе, чисте, там працює електрика. Я там була востаннє в 2016-му році в білих балетках і не вимастилась", – говорить активістка Ірина Юзик.
За словами активістки, укриттів у такому стані в місті одиниці. Та кілька років тому хтось раптово змінив замки, а саме бомбосховище зникло з карти укриттів.
“Як свідчить практика, об'єкти цивільного захисту не наносять на карту тільки у випадку, коли є певний підприємницький інтерес до території або до самого об'єкта", – говорить юрист Юлій Рудницький.
За словами місцевих активістів, справа в тому, що бомбосховище стало ласим місцем для чергової забудови.
"Це територія бомбосховища, це вхід, ось такого персикового кольору – це вхід, другий вхід. Перший – з іншого боку. От вся ця територія бомбосховища мала йти під забудову", – говорить Ірина Юзик.
Над захисною спорудою навіть почали рити котлован. У департаменті цивільного захисту населення Львівської міськради пояснюють, нібито сховище непридатне до використання.
“Ця захисна споруда, згідно з технічним звітом, не готова до використання для укриття населення, позаяк вона є в аварійному стані. Якщо там буде будівництво, то, відповідно, цю захисну споруду можна переробити: реконструкція, реставрація чи нове будівництво. Якщо цей об’єкт буде будуватися, чи там вже планується, управління освіти, там планується будівництва школи”, – прокоментував для журналістів Василь Чучукало, головний спеціаліст управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення ЛМР.
Чи насправді бомбосховище у такому жахливому стані, як про це розповідають у мерії? Якщо ставити хрест на кожному укритті, що має недоліки, то захисних споруд у місті взагалі не залишиться. Бо те, що ми побачили на інших об’єктах, наводить не меншого жаху, аніж інформація про можливу війну. При цьому відповідальності за занедбаний стан приміщень ніхто на себе брати не готовий.
Нічиє укриття
Вулиця Курмановича. Тут розташований завод “Біофізприлад”, на території якого раніше було бомбосховище.
Однак на інтерактивній карті укриттів Львівської міської ради цього об’єкта немає. Тепер над укриттям величезний ангар. Саме бомбосховище, за словами охоронця, зачинене, а ключів від нього за роки роботи жодного разу не бачив.
"Воно на 300 людей, там повинна бути вода, туалет. То завод тим всім розпоряджається. – І тим бомбосховищем? – Так виглядає", – повідомив журналістам охоронець Тарас.
Хто дозволив звести ангар над об’єктом цивільного захисту, керівник заводу нібито не знає. Стверджує, що укриття їм не належить.
"Тут на території заводу десь є бомбосховище. Воно на балансі держави – міста чи області. Я вас запевняю, що в нас на балансі немає бомбосховища", – говорить директор львівського заводу біофізичних приладів Віталій Кузьмич.
Та за документами бомбосховище є на балансі приватизованого заводу. І саме підприємство мало би дбати про належний стан захисної споруди. Принаймні про це свідчить рішення суду, з яким ознайомились журналісти.
Ймовірно, саме через це керівництво заводу відмовилося показувати нам бомбосховище. Тож екскурсію підземеллями заводу нам залюбки провели місцеві дігери.
“Це бомбосховище в дуже поганому стані. Але якщо брати в загальному – 80% бомбосховищ Львова в такому стані. Всі бомбосховища під заводами, під будинками та інші укриття є в досить поганому стані, тому що за ними ніхто не дивиться та ніхто не охороняє”, – говорить місцевий дігер Іван.
Та найбільше приголомшило звалище розтрощених ртутних ламп, які зараховують до першого класу небезпечних відходів. Навіть незначне перебування в приміщенні з такою кількістю розбитих світильників загрожує отруєнням парами ртуті. Тому такі предмети потребують спеціальної утилізації.
"Наміри – захарастити. Знищити. Привести до цілковитого знищення будь-який об’єкт нерухомості. В нас є така практика в місті, на превеликий жаль. І надалі визнати цей об’єкт аварійним, знести його, дати дозвіл на інше використання", – емоційно пояснює місцевий мешканець Олександр Агашков.
"Якщо ми говоримо про централізовану держполітику збереження таких об'єктів чи їхнє вмонтування в існуючі ринкові об'єкти, то я не бачу великих проблем. Це законодавча проблема, але це вирішується. Вибудувати в тій царині правила гри і зобов’язати, якщо ми говоримо про реконструкцію чи приватизацію, то їхнє збереження в нових об‘єктах", – додає юрист Юлій Рудницький.
Цікаво, що за законом продавати бомбосховища не можна, адже ці об’єкти належать до стратегічної інфраструктури. Проте існують лазівки, як обійти ці обмеження: достатньо визнати укриття непридатним до використання, а потім списати його і збути з аукціону. І схоже, у львівській мерії це вже налагоджений процес.
Окрім найпростіших цивільних укриттів, у Львові є чимало спеціалізованих бомбосховищ. Значна більшість із них зведена у часи холодної війни. Такі сховки убезпечують не лише від авіаударів, а ще й від ядерної атаки. Щоправда, в їхню захисну здатність нині не вірять навіть у департаменті цивільної оборони.
"Захисна споруда або сховище – це повністю має бути герметичне приміщення, всередині мають бути розміщені всі елементи життєзабезпечення персоналу, який там перебуває. І дизель-електростанції, поліповітряні фільтри. Таких, які відповідають нормам, у нас взагалі 25 на весь Львів. Є ще обмежено готових, є багато не готових", – пояснює Олег Дубачик, начальник відділу управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.
Розташування спеціалізованих бомбосховищ у радянські часи було засекречене. А облік таких споруд вели у Москві. Тож про їхнє розташування ворог може знати навіть краще за місцеву владу, адже багато об’єктів у Львові досі не знайдені, а відтак і не позначені на мапі. Про них знають хіба дослідники підземель – дігери.
“Зараз у Львові 10-15, не більше, бомбосховищ, які є в такому стані, який був 20-30 років тому – в такому, як вони запроєктовані. Це, зазвичай, бомбосховища під робочими державними підприємствами. Основна маса цих бомбосховищ, які були колись, в жалюгідному розбитому стані. Навіть ЛАЗ – характерний приклад”, – говорить дігер Андрій Риштун.
Бомбосховище колишнього автобусного заводу – радянського промислового гіганта – чи не найяскравіший приклад жалюгідного стану. Після розпаду Союзу спецукриття перейшли у спадок підприємствам, які згодом приватизували. Зокрема ЛАЗ, де розташовано одразу 6 бомбосховищ. Найбільше з них – трьохсекційне, під адміністративним корпусом.
"Ми перебуваємо в одному складі цивільного захисту цього об’єкта. Тобто це те, що від нього лишилося. Це були величезні столиці з засобами індивідуального захисту, з касками, протигазами, костюмами хімзахисту й іншими потрібними речами для укриття. За кількістю ящиків з протигазами можна зрозуміти, на яку величезну кількість людей було розраховане це сховище", – говорить дігер Влад.
У велетенських укриттях досі зберігаються протигази, костюми, маски та інші необхідні у разі надзвичайної ситуації засоби. Щоправда, роки їх не пошкодували – речі позеленіли від плісняви, а обладнання понищене та заржавіле.
Зараз в адмінкорпусі над бомбосховищем ремонт. Ймовірно, тут порається новий власник: частину заводу продали за борги. Влітку відбулися відкриті торги, на яких право вимоги за кредитними договорами заводу перед банком придбала київська компанія “Капітал-Фінанс” за понад 170 мільйонів гривень. Попри те, що укриття досі позначене на картах цивільного захисту, воно перейшло до нового власника разом із приміщенням заводу. Хоча це забороняє закон.
"Автобусний завод – там іде будівництво і ніхто ніяких заходів не вживає. Напевно, будівництво ще не дійшло до тих захисних споруд. Коли стане ця територія, тоді будемо вносити це питання", – говорить Василь Чучукало з профільного департаменту.
«Як правило, ті об’єкти є в державній власності, або в складі колишніх заводів, або частина заводів, або просто як об’єкт цивільного захисту. Вони дуже часто можуть ставати об’єктами не цивільного захисту, а цивільного обороту, так званого. Їх можна продавати, іноді купляти. В деяких випадках якусь господарську діяльність можна проводити, вони можуть приватизовуватись загадковим чином з комунальної чи державної власності», – додає Юлій Рудницький.
Згідно з законом, об’єкти цивільного захисту не підлягають приватизації. Однак якщо перед тим зняти їх з обліку, то можна! Саме таким чином збули два бомбосховища – на Навроцького, 1, та Угорській, 22, рішенням виконкому Львівської міської ради у 2020 році.
"Фонд держмайна підготував документи щодо цієї захисної споруди, хто був балансоутримувачем. Відповідно, вони оформили документи і подали ДСНС, прийшов лист ДСНС. ДСНС дає, що давно захисна споруда, вони не заперечують, тому що без них ми ні в якому разі не спишемо. Не заперечує, і тоді, відповідно, той фонд держмайна пише: так як ми Львівська міська рада, ми ведемо облік захисних споруд міста Львова. Ми це питання порушили на виконавчому комітеті, і було рішення зняти з обліку фонду ЛМР", – коментує Василь Чучукало.
Так, першим з аукціону пішло бомбосховище на Навроцького, де територія металобази.
Чоловік, який назвався директором підприємства, запросив знімальну групу до себе в кабінет, аби засвідчити, що на території немає жодного укриття. Мовляв, об’єкти цивільного захисту розташовані на території сусідів.
Виявилось, що бомбосховище на Навроцького – на балансі Фонду держмайна. Але його списали, бо споруда нібито не підлягає відновленню.
"Виїжджали, дивилися – то закинуті захисні споруди п’ятдесятих років. У них дерева вже повиростали", – розповідає Василь Чучукало.
"На Навроцького, 1, воно було сухе, там води не було, просто була пліснява на стінах і було дві кімнати, але все обладнання було винесене. Ми були пів року тому, і вже на вході стояли якісь металопластикові вікна, інші речі. Тобто його вже використовували як склад", – розповідає дігер Андрій Риштун.
Влітку відбувся онлайн-аукціон, де бомбосховище продали за 5,2 мільйона гривень. За право власності на актив на відкритих торгах змагалося 16 учасників. Перемогу здобув Олександр Сокотун – власник компанії “Західна Девелоперська Група”. За даними системи YouControl, співзасновником цієї фірми також є Артем Хмиз. Це член виконкому Львівської міськради, рішенням якого і було списане бомбосховище на Навроцького та сусіднє укриття на вулиці Угорській. Його, до слова, теж визнали аварійним напередодні торгів.
"Об’єкт приватизації – колишній об’єкт цивільної оборони (знятий з обліку захисних споруд цивільного захисту м. Львова з фонду захисних споруд Львівської міської ради Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.02.2020), підземне приміщення, рік побудови – 1976. Сховище затоплене, сирість по площі стін та стелі, корозія трубопроводів, підлоги замулені, стан електропроводки – аварійний", – йшлося в оголошенні.
У цих торгах перемогла Юліана Бобоцко – засновниця ТОВ “Львівське Хлібоприймальне підприємство”, яке ще з 2010 року зареєстроване за адресою бомбосховища – на Угорській, 22. Найцікавіше у цій історії те, що її конкурентом стала Людмила Качор, яка теж виявилася серед засновників “Львівського ХПП”. Іншими словами, відбулася імітація боротьби за об’єкт. Ба більше, саме вона спочатку виграла аукціон з пропозицією у понад 2 мільйони, а потім відмовилася від активу. Тож споруда перейшла у володіння її бізнес-партнерки, яка назвала майже на 700 тисяч дешевшу пропозицію. Юристи переконані, це очевидна змова задля зниження вартості укриття. Хоча його продавати місто взагалі не мало права.
“Вони внесені в певні переліки і перебувають під правовою охороною держави. Їх відчужувати, приватизовувати, робити щось інше не можна. Тому такі об'єкти не мали б з'являтися на аукціонах комунальних чи державних, а мали б берегтися, утримуватися, там має здійснюватися капітальний ремонт", – пояснює юрист Юлій Рудницький.
Однак за 8 років, що Україна перебуває у стані війни, цього не відбулося. А коли питання укриттів стало ребром, Андрій Садовий переклав відповідальність за їхнє збереження на плечі громади.
"Шановні мешканці, це наше з вами життя і це наша з вами відповідальність. Тому я прошу всіх проявити пильність і бути максимально уважними", – говорить міський голова Львова.
За 30 років незалежності стратегічні об’єкти міста виглядають гірше, ніж якби пережили справжню ядерну атаку. Ні ремонтувати, ні утримувати споруди влада не мала найменшого бажання. Відтак бомбосховища перетворилися на «бізнессховища» – адже простіше продати, ніж ремонтувати. І все це відбувається у період реальної загрози вторгнення з боку Росії. А львів’яни нехай ховаються по підтоплених, сирих і непридатних для укриття підвалах.
Це були «Змови». Настав час для нового викриття.
ІА "Вголос": НОВИНИ