Ось заголовки деяких матеріалів періодичних видань Львівщини. Серед них – «Нова радість стала», «Возвеселімся всі купно нині…», «Скорботним – радість, скривдженим – заступниця», «Хто ж він, Ісус», «Іде звізда чудна», «І освяти воду оцю…». А завершимо перелік святкових різдвяних матеріалів про ці величаві дні словами-відгуком блаженної пам’яті В’ячеслава Чорновола: «Такого Різдва Львів не пам’ятає».
Дійсно, у дні традиційних різдвяних свят ми часто чули слово «уперше». Воно стосувалося, насамперед, озвучення сотнями тисяч львів’ян, їх чисельних гостей різдвяного привіту: «Христос рождається!», «Славімо Його!». Кожного на святі супроводжували різдвяні ялинки, вертепи, колядки, щедрівки, віншування та приповідки на здоров’я, на щастя, на добробут у новому році. Люди на повний голос співали традиційне:
Просим тебе, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії сего дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій славній Україні.
Преса Львівщини 25 років тому переповіла історію Різдва Христового, низка матеріалів стосувалася традиційних українських колядок та щедрівок. Сторінки всіх періодичних видань були переповнені новорічними та різдвяними нарисами, фоторепортажами, нарешті, привітаннями. Тут же були інформативні повідомлення про виставку, присвячену пошануванню матері Ісуса Христа – Марії («Образ Покрови Богородиці». XVIII ст.) на матеріалах львівського Музею історії релігії. Науковці львівського Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР відкрили виставку – шопки XIX-XX ст., атрибути. Можна було побачити вервечку вертепів, саморобних «зірок», «коней», «дідухів». Красувалися вироби декоративного народного мистецтва – свічники, тарілки, витинанки. Учні Львівського училища прикладного і декоративного мистецтва ім. Івана Труша виставили свої дипломні роботи (1990).
Учень 8-го класу середньої школи № 80 м. Львова Петро Кузик поділився враженнями від кольорової кінострічки «Ісус» (США, дубльовано українського мовою). «… Віруючі, люди старшого покоління, переглянувши цей фільм, констатують його як факт. У той же час мої ровесники сприймають його далеко не однозначно. Комусь «Ісус» допомагає глибше зрозуміти мораль християнства, усвідомити Ісуса як дійсність, а не міраж і не витвір фантазії, зруйнувати у своїй уяві неприступні фортеці, набуті в минулому. Ісус показаний у фільмі як проста людина, що живе серед правдивих людей, їсть їхню їжу, знає їхні болі і звичаї. Інших дивує нереальність, навіть і фантастика побаченого, і важко збагнути, що Ісус помирає на хресті, заплативши за гріхи інших людей задля їх спасіння.
У всіх, хто виходив із кінотеатру, в пам’яті закарбувалися слова молитви: «Ісусе, я потребую Тебе. Дякую Тобі за прощення моїх гріхів і за дар життя вічного…». До слова, кінострічка мала небувалий касовий збір у середовищі львів’ян. Та й придбати квиток на її перегляд було значною проблемою. Хлопчина, зокрема, зізнався, що на нього витратив вагому частину наколядованого… І досяг своєї першої мети у новому році!
У святкові дні молодь Львівщини подалася до своїх братів і сестер різних областей України. І це при тому, що жодних коштів органи влади (тоді вже діяла демократична !) не виділили із бюджету для різдвяних акцій. Надійшло ж чимало сердечних запрошень звідусіль. Молоді львів’яни, зібравши нехитрі лаштунки, щось смачного їстівного, дещицю грошей, подарунків і подалися на празники у гості. Скажімо, ще 1985-го осередок Товариства української мови (ТУМ) факультету журналістики Львівського державного університету створив студентський вертеп. На запрошення української громади Естонії він успішно демонстрував своє мистецтво у Таллінні. А в 1991-у році на різдвяні свята студенти-журналісти планували відвідати Запоріжжя. І побували у ньому. Актовий зал університету був переповнений молоддю! Успіх наших хлопців і дівчат перевищив найсміливіші прогнози.
Однак так було не всюди. Скажімо, в індустріальному та машинобудівному інститутах Запоріжжя, їх адміністрація, посилаючись на зайнятість студентів у зв’язку із сесією, вертепи заборонила. Відвідали львів’яни церкву св. Миколая. Тут їх зустрів представник православної «двадцятки». Тому й взяли гріх на душу, сказали, що діючі персонажі вертепу належать тільки до однієї конфесії – української православної.
– Кафолистов и католиков среди вас нет?
– Нема, – відповіли хором. Хоча вже у храмі довелося зізнатися у приналежності до різних конфесій.
– Колядки не канонизированы Русской православной церковью и выступать вы здесь не будете! Настоятеля этого храма нет, а я такого разрешения дать не могу, – обірвав колядників на півслові представник церковної виконавчої влади.
З тим і від’їхали на Хортицю. Колядували у школі-інтернаті. Подарували дітям книжечки від Руху. Супроводжував львівський студентський вертеп представник обласного Запорізького комсомолу. Все одно доводилося долати бюрократичні перешкоди із відмітками водія автобусу у маршрутному листі… Та місію успішно виконали.
На землях Вінничини побували два вертепи Студентського братства львівських політехніків. Перебування в області супроводжував «хвіст» машин міліції. За 5 км до м. Тульчина їх автомобілі обігнали автобус із вертепами і перегородили дорогу.
–Чому?
–Відсутня санкція місцевої влади на проведення вертепу.
У природних умовах студенти переодягнулися у відповідні облаштунки і вирішили далі йти пішки до міста… Міліція змилувалася. Пропустила без перешкод автобус зі студентами. А мешканці міста залишилися вельми задоволеними від різдвяного дійства молодіжного вертепу.
Натомість у м. Немирові до такої ж вистави поставилися по-іншому. Тут, біля кінотеатру «Іскра» почули фразу: «Вас ніхто не запрошував і вінницький народ (?) слухати нічого не стане!» Втім, на запрошення виховательки завітали у дитячий садок. Дітвора, без перебільшення, шаленіла! А завідуюча голосила до вертепівців: «Забирайтеся звідси!» До виховательок: «Хіба можна дітям таке показувати? Поприходили сюди із шаблями, палками. Як я поясню у райкомі, що у вертепі немає нічого поганого?»
Вже на вулиці зустріли добродушного чоловіка: «Ви йдіть у виконком і привітайте їх із Різдвом Христовим». Зайшли. Заколядували. Вийшов заступник голови: «Это что такое? Не нужно нам поздравлений! Идите отсюда! А двое останьтесь для составления акта о том, что вы прервали работу государственного учреждения».
Натомість, на теренах Брацлавщини (охоплює більшу частину Вінничини) колядували разом із місцевими людьми. Запрошували приїжджати хоча б двічі на рік, хоча Різдво Христове маємо тільки одне! У Вапнярці за студентами шугали міліціонери. Минулося! Слава Богу!
На адресу львівського Руху серед багатьох запрошень на різдвяні свята трапилися телеграми несвяткового змісту. Наприклад, виконкоми Ватутінської і Звенигородської міських рад Черкаської області, немов під кальку повідомили: «У зв’язку з епідемією грипу та складною соціально-екологічною обстановкою в районі прийняти колективи художньої самодіяльності на Різдвяні свята не маємо змоги». Дізнавшись про цей казус, В’ячеслав Чорновіл сказав: «Зрозуміло, яка бацила «галицького грипу» залякала черкаських партократів».
Та все ж львівські студентські вертепи відвідали Черкащину – батьківщину Тараса Шевченка. Тут, зокрема, їх водили члени Студентського братства Лісотехнічного інституту. Осередки Руху та УРП розпустили чутки, що колядники прибудуть 12 січня. Вони ж добралися 11 січня у с. Шевченкове. У ньому старшого групи колядників запросили у кабінет сільського голови. Тут уже їх чекали другий секретар райкому партії, голова місцевого колгоспу і двоє «у сірих плащах з високо піднятими комірцями». Дозволили «походити селом із вертепом» до 11 години вечора. У приміщення клубу, інші громадські установи заходити заборонили. Та все ж о 7-й вечора директор клубу на свій страх і ризик (потім, за його словами, «голову в райкомі знесуть») дозволив вертепу піднятися на сцену. Після цього осередок ТУМу пожертвував 20 крб., а вертеп на будівництво автокефальної православної церкви – 100 крб. (із збірки грошей, зароблених у Львові).
Другого дня директор школи заборонив (не без допомоги працівників райвно) виступ вертепу у школі. Вдалося виступити в інтернаті (приміщення не діючої церкви) перед дітьми із вадами серця. Колядників щиро вітав місцевий священик – уродженець Нестеровського району (Львівщина). Він і колядував разом із учасниками студентського вертепу. Радість для всіх була надзвичайна!
Товариство Лева через молодіжну пресу звернулося до львів’ян. «Дорогі брати і сестри! Ми, вірні діти, хочемо долучитися до благодійної справи правлячого архієрея Києво-Галицької митрополії митрополита Володимира [Стернюка], спрямованої на будівництво пансіонату матері та дитини поблизу курорту Східниця.
Ласкаво запрошуємо Вас на доброчинний «Щедрий вечір. Добрий вечір», котрий відбудеться 19 січня 1991 р. у приміщенні Першого українського театру для дітей та юнацтва (вул. Горького, 11). У програмі класичний, сучасний та ляльковий вертеп, історія вертепу, колядки, щедрівки…». Згодом було повідомлено, що доброчинна збірка дітей становила 740 крб. і 10 доларів США.
Уперше під час зимових канікул (а це Різдвяні свята!) Львівщину відвідали близько 4 тисяч дітей зі Сходу України. На теренах Івано-Франківщини і Тернопільщини гостювали приблизно по 2 тисячі школярів. Щоправда, перед тим органи місцевої влади східних регіонів України силкувалися їх залякати. Тому довелося відсилати телеграми, що це, мовляв, офіційний захід від Львівського обласного управління народної освіти. Переконали. Одне слово, кожний старався, щоби у Львові та й в усій Україні, свято Різдва Христового-1991-го урочисто відзначили українці, росіяни, євреї, поляки, представники інших національностей. Так воно і сталося! А ще тодішні святкування із вертепом та колядниками стали своєрідною увертюрою до прийдешнього проголошення незалежності України.
Христос рождається! Славімо Його!
За матеріалами періодичних видань Львівщини.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ