Вже не нардеп, але ще політик, політик з думкою про концертну діяльність. Сьогодні Святослав Вакарчук знову відмовився від депутатського мандату.

«Я йду, щоб щось змінити … Мене не цікавлять посади…», - ще не так давно ледь не кричав він. А тепер бідкається: на нього постійно лиють інформаційне лайно. «Найбільше мені дістається від тих, кого я волів би називати своїми товаришами», - сумним голосом каже вже не нардеп.

Хоча Вакарчук і наголосив: йде з Ради, але не з політики, просто відходить убік, але його партія впевнено йде вперед. «Все тільки починається», - запевняє він. Проте українцям після «Я не здамся без бою» вчуваються зовсім інші слова з його ж пісень: «Шо ж це я не зумів зупинитися вчасно, все ясно зі мною тепер і назавжди….».

Тож пояснити, чому Вакарчук знову покидає Парламент і чи залишиться у політиці, як каже, «Вголос» попросив у експертів.

Юрій Романенко, експерт Інституту майбутнього, політолог:

Я ще під час виборів, як президентських, так і парламентських, був послідовним критиком походу Вакарчука у політику, бо він - не політик, а митець, який співає сумні пісні. А в політиці таким людям робити нічого. Вакарчук, безумовно, людина розумна та інтелектуальна, але з точки зору професіональної реалізації він в політиці шкідливий, бо не може реалізувати те, що у нього в голові бродить через відсутність довготривалої сили волі і невміння тримати удар. А політика – це постійні удари, тут потрібно постійно воювати, особливо українська політика, яка є зміїним кублом. Тому йти туди, сподіваючись на відсутність ударів у свій бік, просто наївно.

А Вакарчук же у 2007 році вже був у Раді, тому не варто говорити про те, що він не розуміє, що таке велика політика. Усе він прекрасно розумів, коли балотувався вдруге. Але пішов у Парламент і за собою таких же привів, бо «Голос» - це збір інфантилів, які продукують набір ідеальних ідеологічних конструкцій, які вони отримали, навчаючись у західних університетах, будучи там на всяких грантових програмах. І потім з комсомольськими очима почали весь цей набір маячні озвучувати.

Хоча я не здивуюся, якщо Вакарчук ще третій раз піде в Раду. У нас же такі виборці, яким подобається все це скиглення і вони бачать у цьому якусь моральну чесноту, яка показує, що ось людина вся така моральна і чиста. Але такі люди, на мою думку, у нашій політиці тільки шкодять кінцевому партійному результату. Тут треба бути бійцем, щоб отримати результат і часто йти на речі, не пов’язані з добром і мораллю.

Тому зараз потрібно Славкові сказати: «Дякуємо! Йди гуляй»! І нехай краще вибухне новим творчим потенціалом, аніж мучить себе, оточуючих і свою недороблену партію. Хоча їм і так нічого не «світить», бо, як казав харківський «класик»: «В тебе cумне обличчя, тобі ніхто грошей не дасть».

Петро Олещук, політолог:

Це дуже серйозний удар по його репутації і по його перспективах як політичного діяча
Ні для кого не секрет, що Вакарчука використовували як таран для того, аби завести до Верховної Ради певну групу діячів. При цьому сам він неодноразово демонстрував, що до серйозної політичної діяльності не готовий і вона йому не настільки цікава. Він, звичайно, людина з певною політичною і громадською позицією, яку постійно виголошує, але у нього немає ні натхнення, ні бажання займатися саме депутатською діяльністю. Тому це рішення цілком очікуване, але це дуже серйозний удар по його репутації і по його перспективах саме як політичного діяча. Думаю, що після цього кроку ніхто його як претендента на якісь серйозні політичні посади сприймати не буде.

Далі це вже буде спроба зіграти добру міну при поганій грі. От він, до прикладу, балотуватиметься у мери (того ж Львова) – і перше, що скажуть йому його опоненти: «А з посади мера ви також через рік підете і скажете, що вам не дають працювати?». Це не позиція політика.

І взагалі йому ніхто з опонентів у Раді не заважав, єдине, що справді заважало, - це те, що він не є політиком за природою і не готовий до цієї діяльності. Бо важко поєднувати сцену і політику,  то ж треба робити на певному етапі вибір. От він його і зробив. Та й сам, думаю, прекрасно зрозумів, що його популярність просто намагалися використати у політичних цілях. Бо всі ті люди, які зараз є нардепами від «Голосу», ніколи би ними не стали без популярності Вакарчука, який просто був політичним брендом.

Тарас Загородній, політтехнолог:

Історія повторюється, як фарс: він вже одного разу пішов з Парламенту («У 2007 році співак потрапив до Парламенту у списку пропрезидентського блоку “Наша Україна – Народна самооборона”. За період свого депутатства Вакарчук подав лише дві поправки до законопроектів і пропустив 56 з 71 пленарних засідань. А вже у вересні 2008 року заявив, що складає мандат», - ред.). І до цього його рішення у вузькому колі політичні експерти були переконані, що Вакарчук – ніякий не політик, а тепер це зрозуміла вся країна. Та й він сам нарешті зрозумів, що все це нісенітниці, які йому вбивали в голову  у Стенфорді, а реальне життя є зовсім іншим. Бо коли його почали пресувати, навіть той же одіозний Портнов, який взявся оприлюднювати рахунки Вакарчука у швейцарських банках тощо, тоді Вакарчук задумався, навіщо йому це все потрібно.

І так всі розуміли, що «Голос» напівживий, тепер же всі зрозуміли, що його вже просто немає, бо вся ця грантожерська тусовка, яка сидить на зарплатах іноземних урядів, нарешті буде вмирати – і слава Богу. І далі йому вже як політикові ніхто не віритиме після того, як він просто обманув виборців. Як то кажуть: «Мертві бджоли не гудуть».

Кирило Сазонов, політолог:

Вакарчук був знаменитим українським артистом, навіть частково символом країни, але вирішив знову випробувати свої сили у Верховній Раді, хоча багато людей не розуміли, для чого йому це все. Але склалася ситуація, коли у Парламенті є монобільшість, а фракція «Голос» - ні у коаліції, ні в опозиції і особливо на жодні процеси не впливає. А Вакарчук – людина творча, емоційна та амбітна і або робить, або ні, а чекати на шанс – це не для нього. І це тепер серйозний виклик для партії «Голос» - чи зможуть вони без Вакарчука піти на наступні вибори і на місцеві вибори. Бо голос «Голосу» й так був дуже тихим, а тут Вакарчук вийшов з партії, якого знали...

Хоча, якщо говорити про Вакарчука як пісняра і поета, то, думаю, ставлення до нього у його прихильників не зміниться після складання мандата. Можливо, навпаки, зможе більше часу присвячувати творчості, а не витрачати нерви, час і силу на кулуарні ігри у Верховній Раді. Бо бути поетом і політиком – це різні речі, які вимагають різних підходів. Тим більше Вакарчук  не зміг повторити шляху Зеленськогого, як того хотів.

Денис Богуш, політтехнолог:

Це зрада своїх же виборців, які у нього повірили
Люди не змінюються – і вже на початку було зрозуміло, що Вакарчук складе мандат, бо він так вже раз вчинив, хоча люди йому повірили. Але є і другий момент, чому він пішов у політику: заманили тим, що стане Президентом, бо у нього, мовляв, суперпідтримка. А він повірив у те, що нібито дуже значимий у країні політик. А виявилось, що де-факто керують всім тут олігархи, та й політика – це важка робота: треба ходити у Раду, на ефіри, займатися організаційною роботою з розбудови партії, писати законопроекти, - а він романтик, про любов пісні пише. Тому сидіти у Верховній Раді і спілкуватися з багатьма придурками, які навколо і дуже специфічні, бо прийшли здебільшого у владу, щоб красти чи щось собі довести, не для нього. Адже справді більшість представників Парламенту цього скликання – це люди, які нічого у своєму житті не зробити і те, що вони зараз нардепи – це, як зловити Бога за бороду для них. А він це зробив вже давно, бо кумир багатьох у різних країнах. А тут у Раді всі біля нього ходять і, умовно кажучи, копають ногами як політика; та й він просто рядовий депутат ВР незначимої фракції, тому Вакарчуку було психологічно дискомфортно.

Інше питання, що залишиться з «Голосу» без Вакарчука. Тому таке рішення певним чином з його боку - зрада своїх же виборців, які у нього повірили. Натомість у Вакарчука немає та й не буде перемог у політиці, - і він це зрозумів. Зрозумів, що може бути моральним авторитетом, ідеалом, на якого всі рівняються, але в політиці треба мати лікті і зуби, треба ходити копати когось ногами - а це не його єство. Тому далі собі буде співати і через 5 років може його далі переконають піти у Президенти. А ну знову хтось таки повірить…

Марія Волошин, ІА «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!