У рамках проекту Відділення НОК України у Львівській області «Відверто з #lvivNOC», щира та інформативна розмова з Юлією Ткач – борчинею вільного стилю, чемпіонкою та призеркою Європейських Ігор, Чемпіонатів Європи, Чемпіонатів світу, триразовою учасницею Олімпійських ігор.
Юлю, дуже рада, що нарешті можемо з вами поспілкуватися, адже у вас дуже напружений графік. Я сьогодні налаштована на інформативну розмову!
Навзаєм! Мені дуже приємно, що запрошуєте брати участь у такому спілкуванні! Адже вільна боротьба – це не настільки популярний вид спорту, а ви його популяризуєте, за що вам велике дякую!
Отож розкажіть, будь ласка, де ви зараз і чим займаєтесь?
Зараз я вдома. Пропускаю навчально-тренувальний збір у зв’язку з тим, що в мене хворіє син і я мушу виконувати свої материнські обов’язки. Тому наразі у Львові. Нещодавно в нас відбулися змагання (Київський міжнародний турнір), де я, на жаль, програла. Але ми реабілітуємось, повернемось сильнішими і будемо працювати далі.
Ви були однією з фавориток у своїй ваговій категорії на цьому турнірі. Що, на вашу думку, пішло не так?
Мабуть, так склалися обставини і все, що є – все моє. Я намагалася, але трохи не вийшло. Наступного разу вийде (посміхається). Ми проводимо з тренером бесіду,знаходимо причини і працюємо.
Які наступні змагання, до яких серйозно готуєтесь?
Взагалі зараз потрібно вибороти олімпійську ліцензію на право участі в Олімпійських іграх, адже в моїй ваговій категорії її ще немає. Тому всі працюють задля цієї мети і для досягнення олімпійської ліцензії. Ми вже маємо ці ліцензії у вазі 50 кг та 68 кг, які на Чемпіонаті світу вибороли Оксана Лівач та Алла Черкасова. В інших вагових олімпійських категоріях поки що немає ліцензій, тобто немає права виступу на Олімпійських іграх. А якщо цієї ліцензії не буде, то і Олімпіади в цій вазі не буде.
У вільній боротьбі іменні олімпійські ліцензії?
Ні, не іменні. Їх виборюють на країну, на вагову категорію.
А на яких найближчих змаганнях можна буде їх отримати?
Перше право вибороти їх буде зараз на Європейському ліцензійному турнірі, який відбудеться в Будапешті буквально за 2 тижні. Але я туди не їду. Поїде інша представниця в моїй ваговій категорії. Будемо разом за нею спостерігати, а я готуватимусь далі.
Як потім обирають того, хто представлятиме Україну на Олімпіаді у цій ваговій категорії?
Будуть ще певні відбори, але перш за все її потрібно завоювати, а тоді вже будемо говорити, що буде далі.
Ви вже тричі учасниця Олімпійських ігор. Для когось один раз поїхати туди – це стрибнути вище голови. Які у вас враження після цих змагань?
Олімпійські ігри – це свято спорту і надзвичайна подія в житті кожного спортсмена. Кожен мріє туди потрапити, відчути цю атмосферу єднання і любові до спорту. Це щось неймовірне і фантастичне! Хоча це звичайні змагання, на які потрібно їхати і перемагати. Я брала участь в Олімпійських іграх три рази і, напевне,саме розуміння того, що це якась фантастика і надзмагання, не дало мені можливості реалізувати себе саме там. Якась надмірна відповідальність і бажання мені просто не дозволили завоювати медаль. Але те, що я туди потрапила і представляла там свою країну, для мене є надзвичайно вагомим і теплим, і закарбовано на все життя.
Для дуже багатьох спортсменів, тільки потрапити на ці змагання – це мрія.
Напевне, ні! Скоріше, заповітна мрія кожного спортсмена – це отримати там медаль. На цьому тримається весь олімпійський спорт і кожен спортсмен щоразу йде в зал і тренується задля мрії – олімпійської медалі. Тому потрапити – це лише так говорять. А відверто – всі хочуть олімпійської медалі!
А що для вас зараз заповітна мрія?
У спортивній кар’єрі – це олімпійська медаль, адже для спортсмена олімпійського виду спорту це щось фантастичне і омріяне. Якщо говорити про щось таке більш життєве, то це здоров’я моєї сім`ї і моїх найрідніших. Так склалися обставини, що зараз мій син хворіє. Це важко і все-таки зрозуміла, що жодна медаль чи перемога не зрівняється з тим, щоб твій син був просто здоровий. Коли він такий безпорадний,тулиться до тебе і плаче, що йому дуже кепсько, думаю, навіщо ці перемоги, лише б він був здоровий і щасливий.
Наскільки відомо,одразу після народження сина ви виграли Чемпіонат світу (2014)?
Чемпіонат світу – це були другі міжнародні змагання. Перші – це Чемпіонат Європи, де я завоювала бронзу і моєму сину тоді було півроку або 7 місяців. Тоді я була на навчально-тренувальному зборі, а він не сідав ще і я дуже хвилювалася, говорила про це з бабусею. Вона каже, що після змагань ти приїжджаєш і якщо він не буде сідати, то їдемо до лікарів, будемо щось вирішувати. Там я завоювала бронзу, приїхала додому, а він сідає вже. Тому так це запам’ятала (посміхається). Щодо Чемпіонату світу, то його я виграла, коли сину був вже рік і місяць.
Як поверталися в форму після народження сина?
Скажу одне: в мене було колосальне бажання. Коли була ще вагітною, намагалася щось виконувати, робити якісь вправи з резиною, думала, що м’язи будуть зі мною весь час. Ні, це обман! (Сміється) М’язи зникають дуже швидко. Тому про що я шкодую, то це те, що з пузом намагалася щось робити. Такого я більше не повторю! Звичайно, було надзвичайно важко, в мене були важкі пологи, але ось це невимовне бажання повернутися і довести собі і всім, що я зможу, рухало вперед. Є багато спортсменок-мам навіть в нашому виді спорту і вони це підтвердять і зрозуміють, наскільки це було не легко, але цікаво водночас. Це новий досвід, який я пережила і вкінці він увінчався успіхом, адже закінчився перемогою. Згадую цей період з теплом і дуже приємними емоціями.
У вас стільки різних титулів! Тож поділіться, який секрет успіху Юлії Ткач?
Секрет успіху – це тільки праця! Любити те, що ти робиш, працювати, вдосконалюватись щодня, вірити в успіх, вірити в свого тренера і йти до своєї мети. Знаєте, Ступка казав: «Роби свою справу з душею і твоє до тебе прийде». Я вірю в те, що якщо ти будеш віддаватися повністю своїй справі і робитимеш її з любов’ю в серці, твоє – неодмінно до тебе прийде. А якщо не прийде, то десь іншому фронті, в іншій справі твоє від тебе не втече, наздожене і дасть доброго копняка (сміється). Те,що має бути нашим – буде нашим! Просто треба дуже працювати, хотіти і йти до цього.
Незвичайний вчинок у вашому житті.
Ой, я навіть не знаю. Їх було багато! Я взагалі така досить непередбачувана. Можу щось собі надумати, зібрати сумку і поїхати. Наприклад я зараз сиджу у Львові, раптом надумаю, що мені хочеться до батьків. Скоренько збираю сумку, їду, вночі приїжджаю серед ночі і така: «Добрий день! Я приїхала!». Вони шоковані. Одразу багато запитань: чому? як? звідки? А я просто собі так захотіла і вирішила. Дуже легка на підйом і можу зробити вчинок, який сама від себе не очікую.
А батьки проживають у Волинській області?
Так, у місті Ковель. Я сама уродженка Волинської області. Почала займатися там, а переїхала навчатися до Львова у Львівське державне училище фізичної культури, надалі – у Львівському державному університеті фізичної культури і так вже у Львові дуже довгий час.
Це вільна боротьба стала таким поштовхом переїзду до Львова?
Так,звичайно. Напевне ніхто з батьків просто так не відпустить дитину у восьмому класі їхати в інше місто десь там жити і навчатись. Але саме спорт був для мене такою рушійною силою, таким початком активного спортивного життя.
Чи водите ви авто?
Так! І це великий плюс. Я вважаю, що для жінки водити авто – це така своєрідна незалежність і можливість вільно розпоряджатися своїм часом.
Як чи в якій професії бачите себе в майбутньому?
Чесно кажучи, я себе ніким не бачу. Юлі 32 рочки і вона себе ніким не бачить (сміється). Це дуже смішно виглядає, але якщо реально, то я все життя присвятила спорту,вільній боротьбі і розумію, що ця активна спортивна діяльність десь має закінчуватися і потрібно себе знаходити деінде. Наразі бачу себе мамою. Мамою ще кількох діток. А професія, думаю, прийде з часом, коли вже відляжуть амбіції спортсмена і бажання великих спортивних перемог. Тоді буду в чомусь іншому себе шукати. Взагалі, звичайно, хочу, щоб це було пов’язане зі спортом і безпосередньо із боротьбою. Хочу бути корисною своєму видові спорту і свій досвід передати майбутньому поколінню.
Кажуть, успішна жінка – щаслива мама! Бути мамою – це дуже важка професія. Гаразд, рухаємось далі. Якби у вас була картка з безлімітними коштами, на що би їх витратили?
Цікаво… Мабуть, все-таки я б зробила якийсь приємний сюрприз своїй мамі. Вона є надзвичайно близькою для мене людиною і я б хотіла їй, так би мовити, віддячити і зробити якийсь дуже приємний сюрприз чи несподіванку, щось таке круте і класне, щоб я бачила її щасливі очі і вона відчула дуже приємні емоції. Це зробила б, напевне, найперше.
Хто чи що є вашим мотиватором?
Моїм мотиватором є сім`я. Вона мене дуже підтримує і завжди надихає. Перемоги – перемогами, а в сім’ї завжди має бути лад. Коли я виграю, вони щиро за мене радіють і підтримують. Коли я програю, моя сім`я завжди поряд зі мною: батьки, чоловік і син. Зараз синочку 7 років і коли я їду на змагання або приїжджаю зі змагань, привожу медаль, він дуже тішиться. А коли мене показують по телевізору, то він просто в захваті, розказує всім, що бачив по телевізору маму і це дуже приємно, надихає мене далі працювати.
Дуже дякуємо за розмову і вітаємо вас із днем весни!
Дуже дякую! Всім жінкам бажаю такого по-справжньому жіночого щастя, завжди по житті цвісти, завжди бути щасливими і задоволеними!
Спілкувалася Василина Чіх, ексклюзивно для Відділення НОК України у Львівській області
ІА "Вголос": НОВИНИ