Збереження національної ідентичності та економічний розвиток - речі, які в Україні протиставляються багато років.
Ми чуємо це від політиків, котрі, висловлюючи патріотичні сентенції, забувають згадати про економіку, або навпаки – не бачать «разніци» в назвах вулиць й звертають увагу тільки на те, чи вони добре заасфальтовані.
Ми чуємо це й від так званих ЛОМів – лідерів суспільної думки, які в своїх виступах щиро або й не зовсім схиляються в ту чи в іншу сторону.
Ми чуємо це й від простих громадян, які, дослухаючись до тих же політиків з ЛОМами, обирають для себе «ближчу» позицію.
Та все ж для багатьох до сьогодні лишається незрозумілим: яка стратегія правильна?
«Вголос» записав інтерв’ю з публіцистом Геннадієм Друзенком та професором КНУ ім. Т.Шевченка Петром Масляком – двома діячами, які однозначно користуються повагою в суспільстві, але мають кардинально різні погляди на розвиток Української держави.
Їхні аргументи на захист і на противагу згаданим вище стратегіям – далі до ваших роздумів.
З націоналізмом чи без жодного його прояву? Як привести Українську Державу до успіху?
Геннадій Друзенко:
Замість говорити про інституції, про стратегії, українці, на жаль, поляризуються за принципом «люблю – не люблю». Люблю Порошенка – не люблю Порошенка, люблю Зеленського – не люблю Зеленського. І в цьому, власне, є головна небезпека. Адже особи смертні, у них, як у будь-якої людини, є свої недоліки, а ставку потрібно робити на інституції і стратегії. І тут дійсно у мене є чітке переконання, що Порошенко програв вибори та підтримує свій рекордний антирейтинг, бо він став уособленням архаїчного порядку денного. Що таке архаїка – це повернення до минулого, це пошук якогось «золотого віку» або національної парадигми десь в минулому. Це те, що намагався робити Інститут національної пам’яті під проводом В’ятровича, коли один з історичних наративів намагались нав’язати всьому українському суспільству.
Соціологія показує, що, на відміну від Америки, Росії, Франції, Британії – в українців дуже суперечливе і дуже стигматизоване сприйняття минулого
Соціологія показує, що, на відміну від Америки, Росії, Франції, Британії – в українців дуже суперечливе і дуже стигматизоване сприйняття минулого. Найкраще його передає фраза Винниченка про те, що українську історію неможливо читати без брому. Вона героїчна, але дуже трагічна. Сказати, що ми мали якийсь свій «золотий вік», можна тільки з великою натяжкою. І саме наратив Порошенка, який був – «Армія. Віра. Мова», а саме Віра та Мова, пов’язуються з традиційно консервативним порядком денним, тобто з минулим. Вони, очевидно, і відштовхнули від нього більшість українських виборців.Україна об’єктивно розмаїта – в силу того, що вона жила в різних країнах, різних політичних системах, різних порядках денних. Якщо в Польщі це була асиміляція, аж до пацифікації, то Радянський Союз був більш суперечливим: спочатку це було культурне відродження, а потім вже почався страшний терор українського народу. Буковина жила в іншому порядку денному. Закарпаття жило в демократичній Чехословаччині, напевно, більшість закарпатців скаже, що «золотий вік» припав на часи Масарика, коли в Польщі і в СРСР це були дуже трагічні часи. І от намагання взяти один з наративів з минулого і побудувати на ньому свою політичну платформу – виявився контрпродуктивним. Натомість Зеленський запалив, спокусив народ якоюсь візією майбутнього. Так, примітивною, так, нереалістичною – у своєму фільмі «Слуга народу». На жаль, люди переплутали імітатора з реформатором, на жаль, ця візія виявилася ілюзією, але це було про майбутнє. І це не зняло запиту на модернізацію.
Люди традиційно можуть говорити українською, російською чи обома мовами – проблема нікуди не знята, Україна по факту двомовна країна. У Харкові, напевно, буде актуальним пам’ятник Жукову. А уявити такий пам’ятник у Львові – неможливо. Тим не менше, по хороших дорогах хочуть їздити всі, користуватися швидким інтернетом хочуть всі, мати можливість сплачувати певні послуги не у касі після годинної черги, а натисканням кількох кнопок у телефоні, хочуть всі, їздити на «Теслах» хочуть всі.
І от, щоб об’єднати таку об’єктивно різну країну через різне минуле, нам потрібний єдиний порядок денний – і це має бути модернізація. Коли ми з нашої культурної розмаїтості підемо в те, що потрібне якщо не всім, то абсолютній більшості населення. Щоб у цій країні було комфортно жити всім.
Петро Масляк:
Ми найбагатша держава Європи за всіма компонентами, за всіма ресурсами. У нас є все. І як ми можемо бути найбіднішою державою Європи? Ми бідніші від Молдови, яка має площу Одеської області! Чому? Оце через таких людей, які намагаються переконати усіх довкола, що дух не має значення. Насправді – якраз навпаки. Дух завжди іде попереду.
Це ж не є якесь відкриття. Це всі держави таким чином ішли. Спочатку піднімали людський дух, інтелект…А в нас який дух? Яка віра? Яка мова? Українська? Чи таки багато де московська? Українськість перебуває у кризовому стані. А від цього йде криза і на все інше. Як казав знаменитий професор Преображенський, розруха не в туалетах, а в головах! А ці люди намагаються і далі цю розруху, цю руїну продовжити в головах українців. Спочатку треба це ліквідувати, а потім прийде все інше. Спочатку ми повинні стати українцями, спочатку у нас повинна стати потужна національна держава, спочатку має бути реалізована українська національна ідея, спочатку ми маємо стати державою українців, а не національних меншин.
Хто буде слідкувати за підприємствами, якщо в нас у владі немає націоналістів, які люблять цю землю? Це ж уже на рівні духовному. Націоналісти слідкуватимуть не тому, що їх гроші цікавлять. А тому, що вони люблять цю землю, люблять цю націю, відчувають відповідальність у всьому, в тому числі і в економіці. Ну це ж просто!
Нам кажуть, що все має бути приватизовано….Ну, давайте! Нехай українці приватизують! І нехай буде так, як у всьому світі. Коли багаті люди виділяють мільярди на розвиток духовності, віри, мови, армії, національного театру тощо. Але ж ні – у нас все олігархам, ще й не українським.
Уявімо, що ми будуємо Україну за принципом «модернізації», який ви описали вище. Де тоді в цій державі місце мови/культури/історії та національності?
Геннадій Друзенко:
Я прихильник американської системи, завжди казав, що Україна має стати європейською Америкою. Де все ж таки ми довіряємо людині обирати, якою мовою говорити, в яку церкву ходити, і мінімізуємо втручання держави в ці речі. Щодо української культури – складніше, бо вона як мінімум кілька століть була штучно стигматизована, штучно придушена русифікацією, полонізацією, румунізацією, і саме через те ми маємо її підтримувати або позитивно дискримінувати. Мають бути державні фонди на підтримку українського продукту в кіно, в образотворчому мистецтві, в музичному. Але знову-таки, підтримка українського не означає засудження насамперед російськомовного продукту або ж угорськомовного тощо. Підтримувати українське не означає забороняти російське. І тут ми потрапили в пастку. Звісно, сьогодні ми воюємо з Росією. Але російська культура і російська держава – це не те саме.
Треба визнати, що українці були співтворцями російської культури. Це об’єктивний факт, адже перші російські університети були закладені могилянцями, російська мова була реформована зі старомосковської могилянцями, все 18-19 століття Україна давала інтелектуалів в російську еліту. Тобто це радше варіант Шотландії та Англії, ніж чистої колонії. Чистий колоніалізм був властивий тільки для Галичини, яка була завойована збройними силами і дійсно підкорена так, як підкорюють колонію. У плані Великої України – складніше, бо ми стали і співтворцями чужої історії. Поки не визнаємо, що це також наш спадок, цю країну буде розривати, бо у значної частини населення нема відчуття, що то була чужа країна, що то була колоніальна країна, яка прийшла, завоювала, підкорила і висмоктувала соки з України. Тому українське ми маємо підтримувати, але не дискримінувати інші культурні наративи, які існують в межах політичної нації, і навіть російські.
Петро Масляк:
Давайте називати речі своїми іменами, а не лукавити. Які «українці» творили російську історію? Ці люди зрадили свою націю. Вони пішли на службу ворожій нації. Крапка.
Я візьму свою родину: батько – харківський робітник, мати – полтавська селянка. У 1932-1933 роках у материній родині було 12 людей – двоє батьків і 10 дітей. І з них 10 загинули з голоду. У батька в родині було шестеро. З них двоє, тобто третина, загинули. Це ж не просто так було. Сюди прийшли добровольці з Росії, я підкреслюю – добровольці, такі самі, як зараз на Донбасі воюють. Вони з доброї волі прийшли вбивати «проклятих хохлів».
Була ситуація, коли мій дядько, який повернувся додому з армії із Далекого Сходу. Ці «добровольці» не пустили його в село. Він запитує: чому, коли відкриють блокаду? А йому відповідають: доки не здохне останній хохол... Оце правда життя. Мільйони українців знищили. І зараз те саме.
Ми пустимо сюди їхню мову, їхню культуру – і вони почнуть вбивати українців так само, як вбивали сто років тому
Ми пустимо сюди їхню мову, їхню культуру – і вони почнуть вбивати українців так само, як вбивали сто років тому. Три Голодомори були організовані на найбагатшій у світі землі! Прийшли зі зброєю в руках і забрали все. У дітей малих, у моїх тіток і дядьків, які померли…З рук насіння соняшникове і гарбузове забирали, щоб швидше помирали. І ми повинні це пробачити? Ми повинні про це забути?Згадаємо про Шевченка і Гоголя? Давайте. Один зрадив і за шмат гнилої ковбаси став представляти російську культуру, а другий – карався, мучився, але не каявся. От і все.
І взагалі, що це за аргумент про російську мову? Кому вона потрібна взагалі в нинішньому світі? Та нікому! То давайте англійську запроваджувати, як так!
Спитаю конкретніше. Яким, на вашу думку, повинен бути закон про освіту? У минулій каденції ВРУ запровадила перехід на повне навчання українською мовою у старших класах. У нинішньому складі ВРУ й з уст керівництва держави вже чути заяви про необхідність скасування цієї норми. А ви як вважаєте?
Геннадій Друзенко:
Я думаю, буде правильно, щоб всі, хто отримує атестат про середню освіту, проходили як мінімум іспит з української і в ньому був мінімальний бал – якщо не склав, то не отримуєш атестат. Але що робити зі школами, які викладають англійською? Якщо ми дискримінуємо тільки російську, бо ми воюємо з Росією – то що тоді робити з сотнями російськомовних, які загинули за Україну, або з тисячами російськомовних, які волонтерили? Тому я думаю, що у нас має бути так звана каталонська форма. Це коли ти приходиш кудись, у меню, чи в школах може бути кілька мов, але обов’язково – каталонська. Тобто українську мова треба вивчати в українській школі, але це не означає, що всі предмети мають вивчатися українською. У глобальному світі є просте питання конкурентоспроможності. Можна нав’язати будь-яку програму, але коли в нас є інтернет і на відстані одного кліку ви отримуєте будь-яку інформацію, то без конкурентності українського продукту, суто законодавчими рішеннями, на жаль, це буде імітація, яка не призведе до бажаного результату. Тобто треба ставити певну планку знання, але дати школам простір для маневру. Я би виступав за розумне пом’якшення отого припису, який ухвалила минула влада.
Як тоді бути з українськими героями?
Геннадій Друзенко:
На це також є прекрасна відповідь Америки. Треба просто залишити їх в різних частинах України. Я киянин і завжди наводжу приклад киян. У нас є проспект Бандери і проспект Шухевича. Але немає жодної великої вулиці Ярослава Мудрого – людини, яка, напевно, була найвеличнішим київським правителем за тисячу років. І це говорить про те, що ми часто переносимо отой руськомірський тоталітаризм, тільки зі знаком плюс, перефарбовуємо прокрустове ложе руского міра у жовто-блакитний прапор. Бо, об’єктивно, для Західної України Бандера і Шухевич – кров від крові, плоть від плоті, герої, майже в кожному селі є якась символічна могила воїнам УПА і стоїть червоно-чорний прапор. У той же час, якщо ми спробуємо в Дніпрі нав’язти цей наратив, це нічого крім озлоблення не викличе. В Америці тільки зараз це вибухнуло, але у південних штатах стояли пам’ятники, вулиці, площі героїв Конфедерації, які воювали і програли свою війну проти Півночі. Тобто ми маємо поважати локальну ідентичність і це, знову-таки, ще раз говорить про те, що варто локалізувати гуманітарні питання, Україну має зшивати спільне майбутнє і спільна робота на користь цього майбутнього.
Бажання нав’язати будь-який наратив врешті-решт приводить до нашої гойдалки. Кравчук відходив на Захід – Кучма на Схід, Ющенко на Захід – Янукович на Схід, Порошенко на Захід – Зеленський на Схід. І ця гойдалка тримає Україну на місці
В силу нашого об’єктивно різного минулого, нав’язування будь-якого наративу – південного, східного, слобожанського, наддніпрянського, галичанського, волинського, буковинського – ні до чого не веде. Бо цей наратив близький і зрозумілий тільки для частини українців. Якщо ж ми говоримо про децентралізацію, чому б нам не залишити це питання для місцевих влад? Так, якийсь мінімум треба залишити центральній владі, але це має бути мінімум. Бажання нав’язати будь-який наратив врешті-решт приводить до нашої гойдалки. Кравчук відходив на Захід – Кучма на Схід, Ющенко на Захід – Янукович на Схід, Порошенко на Захід – Зеленський на Схід. І ця гойдалка тримає Україну на місці. І це кидає нас то вліво, то вправо.Петро Масляк:
Правильно, маємо йти вперед! Але вперед – це як? В нас що, мова вже є українська повсюдно? Немає! Так посилювати українську мову – це вперед чи назад? Вперед, однозначно! А віра? Хіба ми вже позбулися московського ярма? Та ж ясно, що ще ні! Ну, то давайте, рухаємося вперед!
Чи знову будемо «колгоспи» розводити , щоби в кожній області була своя мова і своя віра? Ну, це ж очевидні речі! 30 років таке поширюють, нав’язують нам, вбивають в голови – і 30 років руїна. Та ж зв’язок функціональний між руїною в голові і руїною на дорогах! Якщо в мене навколо дачі все закидано сміттям – то це сміттєзвалище. Це що? Це руїна в голові. Людина з’їла морозиво і кинула папір на дорогу. То в чому проблема? В руці? В морозиві? Це в голові руїна! Це тому, що ця людина не відчуває причетності до своєї землі, не відчуває, що це її мова і так далі.
А коли в нас спікер, будучи етнічним росіянином, заявляє про те, що він принципово не говорить українською мовою за межами своїх службових обов’язків, виникає питання – а що це за принцип такий, в Україні не говорити українською мовою? Це ж божевілля! А люди цього не розуміють. Весь світ біля скроні крутить. Оце з цього треба починати. Тоді будуть і дороги, і заводи, і паровози, а не навпаки.
А коли в нас з усіх каналів трублять – нібито «какая разніца»… Нібито немає різниці ніякої – президент вірменин, єврей, француз, папуас …нема різниці – і все. І що в нас вийшло?
А коли в нас з усіх каналів трублять – нібито «какая разніца»… Нібито немає різниці ніякої – президент вірменин, єврей, француз, папуас …нема різниці – і все. І що в нас вийшло? В нас що, є держава української нації? В нас що, реалізована національна ідея? Звісно, що ні. Президент – етнічний єврей, голова ВРУ – етнічний росіянин, силовим блоком керує етнічний вірменин, головною партією у ВРУ – етнічний грузин. А де українці? У нас 92% людей заявили, що вони – етнічні українці. І от я запитую, де їх 92% серед олігархів, просто багатих людей, керівників держави? У нас що, країна апартеїду? Так, як колись у Південноафриканській республіці, де більшість була штучно відсунена від влади і там керували білі. А в нас керують національні меншини? Хіба це не дискримінація?Раніше Ви зазначили, що Україна буде успішною тільки тоді, коли ми будемо будувати її із «відкритим культурним кодом». Поясніть цю тезу детальніше, будь ласка. Наскільки глибоко, на вашу думку, нам варто впускати чужі культури в українську культуру?
Геннадій Друзенко:
Я – «за» підтримку української культури, адже протягом тривалого часу вона була ущемлена й ніхто крім української держави її підтримувати не буде. Російську може підтримати Росія, угорську – Угорщина, румунську – Румунія. А українську та кримськотатарську – ніхто крім України. З іншого боку, а от Курков – український письменник чи російський? Я думаю, що ми маємо керуватися простою формулою, щоб мати достатньо сил протистояти Росії: всі, хто не проти нас – всі з нами. Всі, хто вважає себе українцем і відверто декларує лояльність Українській Державі – всі є українцями. Тому, мабуть, треба говорити, що Бабель – український письменник, а не тільки єврейський чи радянський. Врешті, ми ж не відмовляємось від Шевченка, хоча багато його творів написані російською мовою. Тобто, як тільки ми станемо отакими інклюзивними, як тільки ми почнемо говорити, що всі, хто не проти України – всі за Україну, в нас буде набагато більше шансів протистояти російському монстру. В противному разі ми йдемо в криївки, але криївки, на жаль, програли радянській армії.
Петро Масляк:
Треба зміни в закон про освіту? Треба – такі, щоб посилили нарешті українську мову, щоби без неї у цій державі більше ніхто і ніколи обійтися не зміг. Бо ми ж вперед хочемо йти, правда? Чи назад – до російської?
Це за часів Сталіна без російської не можна було обійтись, батьки між собою розмовляли українською, а з дітьми – російською. Це мільйони людей так робили. От звідти взялися «російськомовні українці». Так введіть тепер українську мову – і завтра все буде! Так само виникнуть україномовні росіяни чи україномовні євреї, і ще бозна-хто. Вони будуть працювати на українську культуру, створювати книжки, сценарії українською мовою, як от той же Гоголь. Будуть розвивати Україну. Робіть!
Але ж ні. Це ж хитрі люди. Вони навпаки – намагаються всю українізацію заперечити, відмотати назад, тільки щоб цього не сталося, тільки щоб раптом українська не стала переважати так, як переважає російська.
Це тільки ідіоти не можуть зрозуміти чи тільки лукаві люди не хочуть визнати, що ставити російську мову в рівні умови з українською в Україні – це нонсенс. Бо яка переможе? Та ж явно – російська! Бо росіян більше, бо Росія – в рази потужніша держава. Як з нею можна конкурувати? Це те саме, що поставити 10-річного хлопчика битися з 30-річним бугаєм і дивитися, хто «природно» переможе…
Хочете на сусідів дивитися? Так дивіться! Он США з допомогою законів від китайських товарів відбиваються. Вони побачили, що через так звану «вільну конкуренцію» їхня економіка просто зупиниться, просто зникне. Тому Трамп і почав таку політику, відкинув всі ліберальні балачки, ніби воно повинно «природно конкурувати». Бо зрозумів, що рано чи пізно «доконкурується» до того, що США стануть другорядною державою. З мовою ж – те саме!
Загалом, на ваш погляд, націоналізм в українській економіці корисний?
Геннадій Друзенко:
Я думаю, що для України це буде контрпродуктивно. Чому? Бо є гарний приклад з історії. Пам’ятаєте «Криворіжсталь»? Він приватизовувався, потім націоналізовувався, потім знову приватизувався. Коли він належав державі, навколо нього було безліч компаній-посередників, які заробляли, а сам державний гігант заходив у все більші борги. Тобто, поки в нас немає міцної держави, краще, щоб це перебувало в приватних руках, але сплачувало податки в бюджет. Є, звичайно, стратегічні галузі, як, наприклад, залізниця, енергопостачання, які мають залишатися в руках держави. Не в силу того, що вони ефективніше використовуються державою, а в силу того, що сьогодні російська компанія, яка володіє цілою низкою обленерго, вирубає рубильник і всі наші військові частини стають сліпі, безпомічні і небоєздатні. Оскільки ми опинилися в ситуації де-факто війни, ті галузі, які пов’язані з національною безпекою, мають бути в статусі як АЕС – мають залишатися у власності держави. Все решта має приватизуватися. Але знову-таки, в кожній галузі є своя специфіка, яку треба враховувати. Просто вірити, що все приватизуємо і все стане краще – дуже наївно.
Петро Масляк:
Давайте візьмемо Францію, Велику Британію, Польщу, Іспанію, США – скрізь те саме. Скрізь це держави титульної нації. Скрізь панує державна мова. А в нас тільки вигадують і вигадують, перекручують і перекручують, самі фарисеї.
Всі найуспішніші держави починали свій розвиток з економічного націоналізму!
Та всі найуспішніші держави починали свій розвиток з економічного націоналізму! Чи Японія, чи Китай, чи будь-яка інша держава, яка в останні роки зробила прогрес – це ж був економічний націоналізм!А економічна війна між США і Китаєм, яку я вже згадував? Це ж два економічних націоналізми зіткнулися! США просувають власні товари на світовий ринок, в тому числі і в Китай, а Китай пропихає у США. А так, як товари китайські, хоч і не такі якісні, але набагато дешевші за американські, то Китай почав завойовувати американський ринок. А американці за часів Трампа почали відбиватися від цього, почали ухвалювати відповідні закони для того, щоб обмежувати доступ китайських товарів. Ну це ж просто все! Або ти будеш обмежувати доступ китайських товарів і, відповідно, твої виробники і робітники будуть заробляти. Або буде заробляти хтось інший, а твої люди будуть страйкувати, виходити на вулиці, революції організовувати. Ну це ж елементарно! Все в цьому світі організовано елементарно!
Дуже хитрі люди нам підкидають, ніби український націоналізм - це погано. А от єврейський націоналізм, російський, французький, німецький – це добре, ці націоналісти хороші…
Якщо наші олігархи відливають з чистого золота Менору і відправляють її до Ізраїлю в подарунок, то я логічно запитую: чому вони, живучи в Києві, заробляючи тут гроші, не відливають тризуба й не дарують українським музеям? Вони ж тут живуть! То вони євреї чи українці? Вони єврейські націоналісти в Україні! Ось що! А на нас показують, які ми погані націоналісти…Та були би націоналісти при владі – вони б усе повернули в державу, що ці олігархи в нас з вами вкрали.
Ви говорите про те, що для побудови успішної України не варто акцентувати на тому, якою мовою спілкуються українці, яких героїв і яку культуру шанують тощо. У мене виникає логічне запитання: якщо ми на державному рівні все це реалізуємо, якщо забудемо і за мову, і за культуру, і за історію - чим тоді ми, українці, відрізнятимемось від росіян, від поляків, від французів? Що робитиме нас українцями?
Геннадій Друзенко:
А чим англомовні американці відрізнятимуться від англомовних британців? Відрізняються сутнісними речами. Очевидно, від росіян ми завжди відрізнятимемось прив’язаністю до свободи і прагненням до справжнього республіканізму. Тобто коли все-таки народ реально є головним джерелом влади, а не якийсь імператор, месія, самодержець…Від поляків ми завжди відрізнятимемось більшою толерантністю і розмаїтістю. Тобто це речі сутнісні, а не речі по формі. До того ж, дивіться, коли нації стикалися з великим викликом, з кризою, як то Німеччина чи Японія після Другої світової, як Карелія після японської окупації чи Фінляндія після того, як вони відстоювали начебто свою незалежність, а потім потрапили у залежність від доброї волі СРСР – вони дійсно кардинально змінювали свою стратегію і, можливо, корейський приклад є найбільш показовим.
Корейці, будучи півстоліття під окупацією Китаю і Японії, змінили не тільки ставлення до свого традиційного укладу, а й релігію – один з найглибших кодів
Корейці, будучи півстоліття під окупацією Китаю і Японії, змінили не тільки ставлення до свого традиційного укладу, а й релігію – один з найглибших кодів. На Далекому Сході це найбільша християнська країна. Побачивши історію успіху на Заході, вони почали шукати ключик до цього успіху, зокрема тому в Кореї так розвинулося християнство. Чи, скажімо, реформа Ататюрка, коли Османська імперія була розвалена і Ататюрк змінив усе, центром мусульманського світу зробив абсолютно світську державу, заборонив носити хіджаби, аж до алфавіту. А Україна, на жаль не є історією успіху сьогодні. Напевно, якби ми могли сказати, що в час, коли всі українці говорили українською, коли була одна церква – то тоді всі жили добре, то, напевно, був би якийсь стимул шукати ключ до успіху в минулому. Але якщо ми об’єктивно будемо дивитися в століття за століттям, то це героїчна, але трагічна історія. Якщо вона не приводила нас до успіху, до створення своєї могутньої держави, з якої люди б не виїжджали, а до якої просилися. Але такого немає. Відповідно, треба шукати дещо в собі і це змінювати, а не тільки прославляти себе такими, якими ми є. Треба шукати свої недоліки. Це явно не мова, бо мова не закодовує успіх чи неуспіх, але ставлення до іншого, оця національна пиха замість критичного ставлення до себе…Воно добре, бо воно своє, культ свого – це не приводить до успіху. Значить, щось своє є недобре, воно заважає нам стати регіональною потугою. Ми ж маємо всі передумови для цього. Геополітичне розташування, ресурси, достатню кількість населення, вихід до моря і таке інше. Якщо не стали, то крім нарікати, що це злі москалі нам щось завадили – їх ми не змінимо, треба самим щось робити. А саме пошук в собі, що нам завадило стати успішним, і є найбільш перспективним шляхом. Як тільки ми визнаємо, що в нас щось не так – наступний крок це готовність змінюватися. І я ж не кажу, що треба відмовитися від мови, просто треба переглянути ставлення до інших мов, інших культурних спільнот в межах України, роль гуманітарної та економічної складових в нашій ієрархії цінностей.Петро Масляк:
Немає нації без мови, без національної свідомості, без віри. Немає. І я розумію, чому нас переконують в протилежному. Це придуманий хитрий хід. Побачили, що зброєю Україну взяти не можна (це ж одна з найбільших армій посунула на нас у 2014-му, але ми відбилися). Тож намагаються знищити нас, знищивши нашу національну свідомість – поставивши Жукова. Жуков – це ж найбільший військовий корупціонер! Це ж він «хохлів» у Дніпрі топив! І ви йому пам’ятники хочете ставити? Та ви що, ідіоти повні?
До речі, якось я провів дослідження і з’ясував, що в останні роки існування СРСР найбільша кількість серійних вбивць жила на вулицях, які проходили повз пам’ятники Жукову, Сталіну та їм подібним. Дивно? Взагалі ні. Коли ти кожен день ходиш під пам’ятником серійному вбивці, бачиш, як його величають, при цьому маєш нестійку психіку – що у тебе зароджується в голові? Правильно – бажання стати таким самим! Якщо тому хто вбив мільйони людей ставлять пам’ятники, то чому мені не можна вбити сто-двісті людей – може, і мені пам’ятник поставлять?! Ну, це ж так!
Найсмішніше, що оті всі, які намагаються «впихнути» нам оці пам’ятники, цю російську мову, самі до Росії їхати не хочуть! А чому? Як там так прекрасно, як ця мова і ці пам’ятники такі прекрасні, як вони вам так потрібні – шуруйте!
Що таке національна ідентичність у вашому розумінні? І якою вона повинна бути, щоби Україна розвивалася?
Геннадій Друзенко:
Вона має бути складною. Спокуса простої ідентичності – тобто хто говорить українською мовою, хто греко-католик чи хто належить до УПЦ, а МП – вже точно не українці – спрощує складний світ і створює хибну картинку. А таке веде до поразок. Тобто це має бути складна ідентичність, інклюзивна, яка готова включати іншого, відмінного від того, який ти. Ця ідентичність має бути побудована на лояльності до держави, а не до певного культурного коду. Умовно кажучи, етнічний росіянин може бути українцем. Наведу приклад, у нас у добровольчому шпиталі найбільш ефективною була 100%-ва росіянка Оля Сімонова, яка приїхала з Челябінська, не мала ні краплі української крові і не знала ні слова українською. І ця ідентичність, головне, щоб вона була відкритим кодом – була готова включати в себе інших, які приносять додану вартість. Хоча ядро, звісно, має бути українське. Але не зі задраєними наглухо вікнами й дверями як на підводному човні, а навпаки – максимально відкриті, щоб туди заходили нові ідеї, нові люди, нові культурні течії. Ця відкритість на певний час і має стати нашим гаслом.
Петро Масляк:
Українська національна ідентичність – це відчувати себе українцем, відчувати прихильність до української нації, української землі і тому подібне, прагнути створення української національної держави. Якщо у вас нічого не ворушиться в серці, коли ви чуєте українську пісню чи бачите людину в українській вишиванці – це говорить про те, що ви просто живете на цій землі, використовуєте її для збагачення, але не є належними до цієї нації.
Уявіть російськомовного прихожанина Московського патріархату, який фанатіє від Жукова. Він може бути українцем? Хіба називатися так. Ви уявіть собі, що робиться в голові цієї людини? А що, зрештою, робиться в голові людини, яка живе на Волині і щонеділі ходить до церкви Московського патріархату? Ще не так давно московити вдерлися туди на Волинь, вбили діда тієї людини тільки за те, що він був членом ОУН чи сприяв ОУН. А сьогодні онук ходить до московитів у церкву і молиться за московського патріарха, прославляє Москву… Ну, як це? У діях повинна бути логіка. Бо все, що не має логіки, є аморальним. У нас спілкуються російською і кажуть «какая разніца – язик нє імєєт значєнія»… Ну як не має значення, то спілкуйтеся українською! Бо вона в Україні логічна! Як логічна російська мова в Росії, польська в Польщі, французька у Франції…
Це ж повинен хтось пояснювати людям! А в нас хто пояснював протягом 30 років? Хто зараз пояснювати буде? Президент? Він що, сам це розуміє? Чи Разумков, може, буде пояснювати? Чи Аваков? Чи Арахамія? Чи Коломойський? У тому і вся проблема, в нас немає національної держави, немає націоналістів при владі, які би все поставили на свої місця.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ