Російська агресія залишила без домівки, роботи та найрідніших мільйони українців. Серед них і Анастасія Губатова - переселенка з Києва, якій довелося забути про колишнє життя та почати нове у Львові. Жінка поділилася своєю історією з «Вголосом».
Анастасія дізналася про повномасштабну війну від дзвінка рідних, одразу після перших обстрілів. Через якусь мить почула вибух і поблизу власної квартири. Відтак зрозуміла, що перебування в Києві буде занадто небезпечним найближчим часом. Тож не вагаючись, вирішила поїхати у місце, де народилась та яке назавжди для неї рідне, - до Львова.
«Я усвідомила, що Київ доведеться покинути. Страшно і сумно було розуміти, що їду і не знаю коли зможу повернутися і чи зможу взагалі. Втішало лише єдине, що їхати є куди - до ще одного дому. Першого дому. Після приїзду я почувалася розгубленою, але не самотньою. Тут давні друзі, тут знайомі, але тут теж війна - однак в тилу».
У Києві жінці довелося залишити чимало. Там вона уже встигла побудувати кар’єру театральної акторки. А ще працювала телеведучою на різних телевізійних проєктах. Останній з них так і залишився лише мрією.
«У день, коли почалося повномасштабне вторгнення мав вийти мій авторський проект - толк-шоу про «дистанційне навчання». Адже ще з появою ковіду наше життя змінилося. Батьки все більше почали хвилюватися за своє чадо і ставити під сумнів ефективність онлайн-навчання. Тому хотілося добре розібратися в цій темі і допомогти і батькам та дітям. Але, на жаль, у плани втрутилася війна”.
Жінка зізнається, що звикати до нових жорстких реалій та приймати важливі рішення за лічені години - вкрай важко. Проте наголошує, що не легше і тим, хто їде з дому просто у невідомість. Туди, де переселенці не мають такого потрібного в даний час родича чи знайомого. Тож їм доводиться сподіватися лише на небайдужість українців.
«В один день я втратила роботу, житло, можливість перебувати у рідному місці. Та знаю, що є люди, яким в рази гірше. Тому замість того, щоб шкодувати за втраченим життям - вирішила жити сьогоднішнім днем і допомагати тим, хто потребує цього більше».
Анастасія розповіла, що допомагаючи іншим, стає легше і самій. А ще переконується, наскільки волонтерство здатне рятувати життя, давати надію та об’єднувати. Таких історій у неї безліч. Всі вони - про невтомну силу українського духу і вміння народу єднатися у біді та боротьбі.
«Я одразу помітила, що головна проблема переселенців - тимчасова ночівля. Особливо, коли йдеться про маленьких діток. Часто гуманітарної допомоги в місті для окремих випадків буває недостатньо. Багато з них не можуть знайти прихисток самостійно через сильний стрес. Тому вирішила створити групу у соціальній мережі, до якої залучила свого друга-актора. У церкві святої Анни зі мною поділилася контактами тих, до кого можна заселятися»
Згодом жінка почала ходити по школах, театрах та інших закладах, де приймають гуманітарну допомогу. Всією отриманою інформацією ділилася в групі, яка за швидкий час об’єднала чимало людей.
«Нам вдалося допомогти жінці, на очах в якої згоріла власна домівка. Будинок, за який вона 10 років виплачувала кредит. Вони з сім’єю приїхали сюди у справжньому відчаї. Наше завдання - допомогти цим людям, дати зрозуміти, що ми все відбудуємо, а по-справжньому головна цінність - людське життя.
Загалом волонтерці вдалося знайти прихисток для понад 200 людей. Розповідає, що звертаються по допомогу і донині.
«Ще є історія, коли до нас звернулася дівчина, мама якої хворіє на рак, 4 стадія. Терміново потрібно було робити операцію у Києві, але лікар, який мав оперувати, не зміг. Тоді нам за лічені години вдалося знайти хірурга та автобус, яким потерпіла змогла добратися до Києва, а вже наступної доби її вдалося прооперувати».
Після місяця проведеного у Львові жінка почала не лише волонтерити, але й шукати роботу. Одразу почала звертатися усюди, де могла б працювати. Так всі стежки привели Настю до стін рідної школи. Хоча й минуло більше 10 років з моменту її закінчення. Але свою випускницю тут пам’ятають і досі. Їй запропонували посаду секретаря, на яку вона погодилась.
«Я вважаю, якщо є можливість, то варто хапатися за будь-яку роботу. Повернутися до минулої професії я завжди зможу. Утім, наразі варто дочекатися кращих часів. Але просто сидіти і чекати - не вихід. Потрібно вміти адаптуватися до ситуації та думати, чим ти можеш бути корисним тут і зараз».
Настя розповідає, що поки до Києва повертатися небезпечно, плануватиме своє життя тут. Про відкриті кордони не думає. Адже переконана, що принесе набагато більше користі своїй власній країні.
«Ми бачимо, що зараз Львів переповнений. Тому якщо людина розуміє, що хоче залишитися в Україні, можливо, слід подумати і про інші області та міста - Тернопіль чи Рівне, де ситуація з переселенцями трохи краща».
Не менш важливим питанням для волонтерки є і мовне питання. Адже зараз Львів переповнений російськомовним населенням. Утім, і тут вона знайшла вихід.
«Я вважаю, що в Україні мова має бути українська. Тому відновила заняття з ораторського мистецтва українською мовою. Зокрема для тих, хто лише зараз намагається її вивчити. У мене в групі є люди навіть з Донецької та Луганської областей, які теж хочуть вивчити мову і розуміють чому це важливо та необхідно.
Жінка дає поради і тим, хто приїхав, хто пережив і побачив чимало, як все-таки опанувати себе та спробувати повертатися до нормального життя.
«Насамперед варто дати собі кілька днів для відпочинку, щоб усвідомити, що ти в безпеці. А вже згодом починати по-трохи, хоча б 10 хвилин в день займатися тими справами, які робили до того. Тобто, не забирати в себе нормального життя. Пробувати не боятися змінити сферу діяльності. І пам'ятати, що за власне життя відповідаємо лише ми самі».
ІА "Вголос": НОВИНИ