«Історія – це наука, яка не прощає незасвоєних уроків. Михайло Галущак у своїй праці «За пів кроку до перемоги» досить добре поєднав сучасне і минуле. На російські спецоперації, що були у Криму та на Донбасі – ми повинні давати гідні відповіді. У цьому актуальною є історія Галицької Армії».
Такими словами кандидат історичних наук Микола Посівнич розпочав презентацію нової книги учасника російсько-української війни, кандидата історичних наук Михайла Галущака «За пів кроку до перемоги. Військове будівництво та операції Галицької Армії в 1918 – 1919 роках». Праця написана на основі захищеної дисертації «Військово-політична думка ЗУНР/ЗОУНР (липень 1918 р. – листопад 1919 р.)».
Відповідаючи на питання про вибір теми дослідження, Михайло Галущак зазначив, що в українців не було ще жодного покоління, яке б на свої очі не бачило війни. «Ми стараємося зробити все, щоб уберегти від неї наших дітей та внуків. Ця книга – це спроба переосмислити, з чого війни починаються і як у них перемагати; це намагання прокласти смислові містки між збройною боротьбою з Польщею сто років тому та Росією в наш час; це пошук історичних паралелей – починаючи від окопів і закінчуючи владними кабінетами; це непересічна історія тих, хто змінює життя цілих націй, хто «живе століття після смерті», – зазначив Михайло Галущак.
Заступник головного редактора львівського мілітарного альманаху «Цитаделя» Олександр Дєдик розповів, що генерали зазвичай вважають, що майбутня війна буде схожою на попередню, а коли вона приходить – вона видається зовсім не такою. «В історії людства було так багато війн і вони так чи інакше часто повторюються, – продовжив Олександр Дєдик, – Якщо вчорашня не була подібна на сьогоднішню, то позавчорашня обов’язково має якісь спільні риси з теперішньою. Так само ми можемо говорити про паралелі сучасної російсько-української війни з тою, що відбувалася століття тому. Що тоді, що тепер були: такі ж фрази «їх там нет»; такі самі політичні обґрунтування «нездатності» української держави; війна не велася такими масштабними фронтами, якою вона була у Другу світову. Паралелей є достатньо і сьогоднішні політики могли б скористатися ними для нашої перемоги у війні з Росією. Звичайно, щоб скористатися тими знаннями – потрібно, щоб вони існували. Однак, наші знання про ЗУНР сьогодні не є достатніми. Михайлові у його книжці довелося буквально пояснювати елементарні речі: що ніякої «Української Галицької Армії» у природі не існувало. Збройні сили ЗУНР мали назву «Українське військо», а «Галицькою Армією» називали фронтові частини».
Українці повинні робити уроки з поразок. Кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Павлишин у своєму виступі звернув увагу на тезу одного із героїв фільму про Галицьку Армію «Легіон», де йшлось, що українцям на початку 1919 р. потрібно було погодитися на лінію розмежування, яку пропонувала Місія Бартелемі: «Вважаю, що це було б дуже помилково, бо якщо б тоді погодилися віддати Львів, то ми більше його ніколи б не побачили. Якщо б українці у міжнародній угоді зафіксували, що вони зрікаються Львова, то для Антанти ця територія вже не була б українською. Галичани тоді не здалися, казали «хай нас розсудить залізо і кров», програли, але Львова не втратили ні юридично, ні ментально».
Обговорюючи питання воєнних спогадів Михайла Галущака, якими автор наповнив свою працю, Олег Павлишин зауважив, що нещодавно натрапив на документ, де йдеться, що у 1919 р. у Військовій канцелярії Диктатора Євгена Петрушевича була спеціальна нарада, за підсумками якої видано брошуру, де прописано, що у солдатів треба збирати свідчення. «Було дано накази всім командирам підрозділів збирати спогади, фотографії, журнали і саме тому ми зараз маємо добру джерельну базу про ЗУНР. Було розуміння, що треба збирати джерела поки йде війна», – наголосив Олег Павлишин.
Михайло Галущак додав, що під час написання праці йому прийшлось знову поринути у свої спогади, слухати музику про війну, переглядати нотатки, фотографії, закривати очі і переноситися на свій блокпост та згадувати, що ж тоді говорили і як поводили себе друзі. «Закликаю наших захисників описувати свій досвід, бо він повинен залишитися для майбутніх поколінь, щоб захистити нашу державу. Маємо пам’ятати і те, що колись про теперішній час також писатимуть і якщо наші історики не матимуть наших джерел, то прийдеться користуватися ворожими».
Полковник запасу, завідувач музею Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Михайло Слободянюк зауважив, що книга Михайла Галущака розкриває контекст, які погляди існували в Україні щодо військової науки століття. «Згадайте погляди Винниченка, який казав, що нам взагалі армії не потрібно. Ось яка складність цього періоду. Книга «За пів кроку до перемоги» закладає наріжний камінь для подальших досліджень української військово-політичної думки», – зазначив Михайло Слободянюк.
Михайло Галущак – це перший автор, який написав книгу про добу Української революції 1917-21 рр. і на своєму прикладі продемонстрував, як засвоїв уроки цього періоду не тільки на словах, а й на ділі. Про це зазначив кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Львівська політехніка» Іван Хома. Історик також висловив переконання, що до 2014 р. українське суспільство серйозно не говорило про уроки з історії українських Перших визвольних змагань у ХХ ст. «Бо якщо б це було так, – продовжив Іван Хома, – ми б мали сильну армію і ворог не смів би ступити на нашу землю. На наших традиціях повинні будуватися сучасні збройні сили України. Дух у нас є потужний. Єдине, що не потрібно робити – це не лінитися вивчати свою історію. Ми тоді програли, не вистачило пів кроку, але ми все ж таки цей крок зробили і відновили незалежність у 1991 р.».
Дослідник історії польсько-українських відносин ХХ ст. Роман Грицьків зазначив, що століття тому не лише від самопожертви залежала доля України, але й від зовнішніх ситуацій, які були несприятливими. «Ми тоді втратили незалежність, але здобули неоціненний досвід для майбутнього визвольного руху. Було створено цілий ряд структур – це УВО та ОУН, які згодом переросли в УПА. Таким чином традиції боротьби та державотворення ми передали іншим поколінням», – наголосив історик.
Роман Грицьків також звернув увагу на те, що галичанин перш ніж думати, що буде у Львові – думає, як буде у Києві. «Дуже важливо, що влітку 1919 р., коли під тиском поляків вирішувалась справа куди Галицька Армія має переходити зі своєї території – було прийнято рішення не йти закордон, а рушити на Наддніпрянську Україну. Так галицькі військові спільно з Дієвою армією УНР продовжили боротьбу за українську державність. Звичайно, що ідея ЗУНР згасала, але ідея соборності зростала. Похід та звільнення від більшовиків Києва у 1919 р. не відбувся б без участі Галицької Армії», – підсумував дослідник.
Директор видавництва «Апріорі» Юрій Николишин, який видав книгу «За пів кроку до перемоги», у своєму виступі наголосив на важливості подібних праць для розвитку української ідентичності. «Дякую Михайлу, що він вставив свою цеглину у цю справу, – продовжив Юрій Николишин, – Нас з Михайлом познайомила Люба Хомчак – це прекрасна жінка, яку, на жаль, позаминулого тижня поховали. Михайло ще школярем був у нашому видавництві і так сталося, що тепер ми доклалися до того, щоб подарувати всім його духовний твір.
У чому сила книжки? В українській культурі я шукаю силу духу. Зверніть увагу на саму назву – «За пів кроку до перемоги». Якщо б не було зроблено ті кроки – не було б тепер держави. Нам же сьогодні треба дослідити, чому не було зроблено тих «пів кроку», де ми зашпортались».
Михайло Галущак, відповідаючи на питання про уроки, які слід взяти з історії ЗУНР, зазначив: «Найперше, у нас повинна бути опора на власні сили. Після завершення Першої світової війни президент США Вудро Вільсон проголосив відомих своїх «14 пунктів», де йшлося, що кожна нація має мати право на власну державу. Очевидно, що українцям, як окремій нації, також мало б гарантуватися це право, однак сталося зовсім по-іншому. У 1994 р. Україна підписала Будапештський меморандум, згідно з яким нам гарантували територіальну цілісність. Однак, теперішня російсько-українська війна вкотре засвідчила, що у міжнародній політиці не має «адвокатів», «кумів», «братів»… Кожна держава виходить насамперед з власних інтересів. Не заперечую допомогу ззовні, але найперше нам потрібно опиратись на власні сили і готуватись до найгіршого розвитку подій».
У завершальному слові Михайло Галущак подякував всім захисникам України – ті, які були, які є і які будуть. «Ця книжка насамперед для Вас і про Вас. Якщо б не Ви – не було б багато чого… Як писала Ліна Костенко: «Я знаю грамоту свободи – її підписують мечі!»», – наголосив історик.
ІА "Вголос": НОВИНИ