Минулого року депутати міста Львова прийняли рішення визнати митрополита Андрея Шептицького патроном Львова. Водночас вирішено детально досліджувати життя і діяльність провідника української національної ідеї – митрополита Андрея Шептицького.
«Вголос» писав про його дідуся Яна Олександра Фредро (20.06.1793 -15.07.1876), пам’ятник якому вдячні галичани звели 125 років тому, далекого 1897-го. Після Другої світової війни пам'ятник перевезли у Вроцлав (Польща). Ян Олександр Фредро згодом став дідусем майбутнього митрополита Андрея [Шептицького] – “українського Мойсея”.
Сьогодні пропонуємо невеличке дослідження про те, чим хворів і від чого помер митрополит Андрей, 78-і роковини смерті якого маємо нині, 1-го листопада 2022 року.
1-го листопада 1944-го о 2-ій годині закінчив земне життя Глава Української Греко-Католицької Церкви граф-митрополит Андрей [Шептицький]. Однак, тривалий час побутувало чимало версій щодо його хвороби та причин кончини. Відповіді на ці питання дає протокол допиту лікаря-терапевта 1-ої обласної лікарні м. Львова Олександра Барвінського [1889 /1890 - 1957] від 14 квітня 1945-го.
Стосунки Олександра Барвінського і митрополита
Приблизно, з половини жовтня 1944-го він, як лікар оглядав хворого Владику. До нього його лікували особистий лікар – Мар’ян Панчишин (1882-1943), за життя його називали народним лікарем (авт.), а також Гинелевич (виїхав із німцями) і Богдан Гординський (також залишив Львів). Олександр Барвінський упродовж місяця 1935-го заступав Мар’яна Панчишина, як лікаря у зв’язку з його участю у міжнародному з’їзді лікарів у м. Осло (Норвегія).
З історії хвороби митрополита
За словами Олександра Барвінського, митрополит мав хронічний ревматизм. Його причиною стала наявність вирощеного із крові стафілококів. Були чутки, що він у молодих роках, перебуваючи а австрійській армії, занедужав люесом. Однак, слідів цієї хвороби лікар Олександр Барвінський не спостерігав. До речі, особисто Владика заперечував її. Якщо він і хворів, то відповідні дані у лікарів були відсутні.
На грунті щорічного загострення ревматизму Владика відчував серйозну серцеву недугу [з 1930-го], страждав міокардом від ускладнення хронічного ревматизму. Різке загострення хвороби було до 1937-1938 рр., коли митрополит перестав самостійно пересуватися.
Причини кончини Владики
Слід врахувати його загальну конституцію тіла, ріст, вагу і сидячий спосіб життя упродовж багатьох років. а також наявність ревматизму і серцевої недуги. Згодом додалися нові больові явища – пухлина і набрякання ніг, що постійно збільшувалися. З боку травлення, за винятком випадків запорів, що мали місце у зв’язку із його способом життя, жодних патологічних явищ не спостерігалося.
Останні дні митрополита
За три дні перед відходом у вічність митрополит не впізнавав лікаря і консультанта професора кафедри нервових хвороб Львівського медичного ін-ту, вченого клініциста-невропатолога Василя Чернецького (1924-1981). Владика помітно хвилювався. Вести розмову із лікарями не міг. Відсутні також дані про штучні чи інші зовнішні впливи на життя Владики. За хворим постійно доглядали сестри-монашки. Вони ж робили йому в останній час уколи, що необхідні для лікування та подавали лікарства. Лікар Олександр Барвінський не спостерігав отруєння організму. Хоча і не стверджував, що його не було. Розтин тіла покійного не проводили. Чому? Вважали хворого безнадійним і чекали його кончини.
Степан Боруцький.
ІА "Вголос": НОВИНИ