Верховна Рада України більшістю голосів дозволила дітям з окупованих районів Донецької та Луганської областей вступати на навчання до українських університетів без складання ЗНО. Це розлютило частину суспільства, мовляв, поки усі інші змушені довго навчатись, для дітей ймовірних сепаратистів створюють особливі умови.
Про що йдеться?
Діти з ОРДЛО відтепер мають право вступати до усіх ВНЗ України. Також їм дозволили не проходити зовнішнє незалежне оцінювання. Натомість вони змушені будуть все ж скласти державну підсумкову атестацію з української мови, історії України та третій вступний іспит (або творчий конкурс), який залежить від обраної спеціальності, на підконтрольних Україні територіях.
Відтак, всі охочі з «ДНР/ЛНР» навчатимуться в українських закладах вищої освіти безкоштовно, через державне замовлення в межах квот.
У Міністерстві освіти і науки зазначили, що вступникам з ТОТ не обов’язково мати український паспорт та український документ про освіту, потрібно лише обрати спеціальність і заклад освіти та звернутись до відповідного освітнього центру.
Чи приїдуть в Україну «діти сепаратистів» та для чого в Україні потрібен такий закон?
Про це ІА «Вголос» запитав у військового експерта Олега Жданова, викладача КНУ ім. Шевченка, політолога Петра Олещука, політтехнолога Валентина Гладких та журналіста-політексперта Юрія Грицика.
Для чого в Україні потрібен такий закон?
З точки зору інтеграції окупованих територій – це правильний крок, проте, як на мене він не дасть ефекту. Але спекулювати на цьому, як це роблять прихильники деяких політичних сил, мовляв сюди одразу приїдуть усі сепаратисти, – це роздмухування ненависті та ворожнечі всередині суспільства.
«Давайте тоді скажемо, що нам ні Донбас, ні ці люди не потрібні. І забудемо про ці території, віддавши їх Росії»По перше, якщо ми визнаємо, що мешканці окремих територій Донецької та Луганської областей є громадянами України, то ми повинні робити усе можливе, щоб забезпечити їхні конституційні права, зокрема і право на освіту. Якщо ж ми не визнаємо їх громадянами України, то давайте не лукавитимемо, а скажемо, що нам ні люди, ні території не потрібні, що нас не цікавить майбутнє цих людей і для них ніяких пільг немає. Давайте тоді скажемо, що ми не збираємось реінтегровувати та повертати окупований Донбас в Україну і дозволимо це зробити Росії. При цьому ми маємо пам’ятати про те, що такі заяви та дії матимуть наслідки на світовій арені. Якщо ми цього не хочемо, то потрібно шукати механізми, як можна забезпечити права людей, які живуть на окупованій території. При цьому не потрібно впадати у крайнощі та розуміти, що є речі, на які ми не маємо впливу.
По друге, потрібно давати можливість дітям, які не з власної волі опинились у цій ситуації, виїхати у цивілізований світ. Бо в порівнянні з «лугандонією» та цим «бандостаном», Україна – це просто вершина цивілізації. Цим дітям потрібно дати можливість побачити все на власні очі, не крізь призму російської пропаганди. Вони мають інтегруватися в українське суспільство. Ми маємо розуміти, що серед них є дійсно талановиті люди, які шість років тому опинились в окупації. Крім того, якщо вони звідси повертатимуться туди, то стануть джерелом достеменної інформації для своїх батьків, знайомих, друзів, щодо того, а що насправді є в Україні. А це також форма протидії російської пропаганди.
Людей з окупованих територій треба інтегрувати та мотивувати повертатися в Україну. Те, що діти тут навчатимуться українською мовою в українських навчальних закладах, - це добре. Бо таким чином вони мають всі шанси вибратися із невизнаних територій, які перебувають під світовими санкціями і стати реальними патріотами України.
Юрій Грицик:
Наше суспільство давно хворе на світоглядну шизофренію. Звідси й усі проблеми, які ми отримали протягом 30 років новітньої історії України. Ось і ця ситуація – яскравий приклад політичної незрілості нації. З одного боку ми кричимо: «Донбас – це Україна! Не здамо ні метра своєї землі!». А з іншого – піднімаємо дикий вереск з приводу того, що дітям з окупованих територій хочуть надати пільги для вступу у виші. Крім того, багатьох просто душить українське національне земноводне – мовляв, як так, діти «сєпарів» вступатимуть без іспитів, а наші, з патріотичних родин» - типу «негри».
Що буде тоді, коли ці території в якийсь спосіб повернуться під контроль України? Цих людей розстріляють? Депортують? Звісно, що ні. А тому ми однозначно отримаємо ще одну п’яту колону МосквиАле чому ніхто із цих патріотів не хоче думати про те, що території – це насамперед люди, які б вони не були. Так, там багато відвертих сепаратистів і україноненависників. Але що буде тоді, коли збудеться мрія всіх свідомих громадян і ці території в якийсь спосіб повернуться під контроль України? Цих людей розстріляють? Депортують? Звісно, що ні. А тому ми однозначно отримаємо ще одну п’яту колону Москви. То ж чому про це не подумати вже зараз і не увімкнути захисні механізми? Як на мене, то інтеграція дітей з окупованих територій в український соціум і є одним із таких запобіжників.
Можливо, буду трохи цинічним, але хотів би пригадати доконані історичні факти. Усі знають, хто такі яничари – регулярна піхота, яка формувалась із полонених та дітей християн Османської імперії. Виховані у жорсткій ісламській ідеології, вони, як зазначають чимало істориків, на полі бою були значно безжальнішими, безкомпроміснішими, аніж навіть етнічні турки. У складі Вермахту та СС свого часу служили десятки тисяч голландців, фламандців, данців, французів, норвежців, швейцарців, шведів, британців, майже мільйон громадян тодішнього СРСР і навіть близько 150 тисяч євреїв (серед останніх, до речі, були високопоставлені і успішні воєначальники). При цьому генерали німецької армії свідчили, що чимало цих «інородців» демонстрували чималу ефективність на різних полях воєнного театру Другої світової - як от так звані «козачі полки», чи скандинавська дивізія «Вікінг». Звісно, мотивація у всіх була різною, але факт є факт – у такий спосіб нацисти готували собі опертя для встановлення «нового світового порядку» в Європі.
Таких прикладів в історії безліч. Тому не бачу причин, чому ми не повинні бути прагматиками і відмовлятися від таких дій, як соціалізація, інтеграція, асиміляція (як кому більше подобається) молоді з тимчасово окупованих територій.
Чи багато дітей з ОРДЛО зможе скористатись цими пільгами?
Валентин Гладких:
На превеликий жаль, кількість дітей, які скористаються можливістю приїхати в Україну на навчання буде мізерною в силу економічних причин. І тому смішно виглядають розмови деяких недалеких політиків про те, що зараз в Україну «приїдуть всі діти російських сепаратистів та позбавлять наших абітурієнтів можливості навчатися у Київському інституті міжнародних відносин чи на юридичних факультетах престижних університетів». По-перше: діти переселенців не підуть навчатися в елітні університети Києва, бо я дуже сумніваюсь, що їхні батьки зможуть собі дозволити платити за проживання та утримувати їх тут. Туди йдуть вчитися діти зовсім інших «героїв». Зараз скористатись цими пільгами можуть хіба півтори тисячі дітей з окупованого Донбасу. Така цифра є дуже маленькою.
Петро Олещук:
Цей дозвіл вступати в українські навчальні заклади без складання ЗНО є доволі символічним, тому що зараз лінія розмежування між Україною та сепаратистськими недореспубліками закрита самими терористами. Вони фактично не випускають людей на територію України, що суттєво ускладнює можливість вступу цих дітей в українські навчальні заклади. А тому таких абітурієнтів буде дуже мало. Такий документ носить радше символічний характер для того, щоб показати, що Україна не забула про окуповані території.
Проте багато хто робить акцент саме на пільгах й іншим це не подобається.
Валентин Гладких:
Справді, будь які пільги – це не найкращий спосіб вирішити проблему. А тому потрібно працювати над тим, як у нинішніх умовах Українська держава може забезпечити можливість дітям, які опинилися на непідконтрольних територіях, здобувати повноцінну вищу освіту. От зараз розвиваються технології, є дистанційна освіта, яка б могла дозволити цим дітям на загальних підставах скласти ЗНО та вступити в університети.
Петро Олещук:
Довкола цієї теми зараз виникає багато спекуляцій з боку окремої політичної сили. Хоча я нагадую, що раніше був Петром Порошенком підписаний закон, яким регулювався вступ в українські ВНЗ дітьми з окупованих територій без ЗНО. Єдина відмінність цього, за що проголосувала Рада полягає у тому, що тепер цим дітям дозволили вступати в усі ВНЗ, якщо раніше для цього був певний перелік. Нагадую, що вступ без ЗНО не означає те, що їх братимуть в університети без складання будь яких інших іспитів. Бо ці діти з ОРДЛО повинні тут скласти державну атестацію з історії України та української мови.
Але такий закон про пільговий вступ у ВНЗ, це – не вихід. Бо будь які пільги для конкретних верств населення – це погано. Але ми повинні якось демонструвати, що це наша територія і у майбутньому нам потрібно буде реінтегровувати ці території. І саме ці місцеві діти, які сьогодні є абітурієнтами, вони приїдуть в Україну, побачать, що нічого тут страшного немає, як їм говорить російська пропаганда, у майбутньому, після деокупації, вони можуть допомагати Україні встановлювати там свої порядки. Тобто по-суті, зараз ми воюємо за мізки молодого покоління жителів окупованого Донбасу.
З точки зору безпеки, чи є гарантії, що діти сепаратистів не навчатимуться в українських ВНЗ?
Олег Жданов:
Насправді Україна взагалі не контролює ситуацію стосовно того, з якої родини є той чи інший абітурієнт, який вступає в українські навчальні заклади. І цілком можливо, що його батько чи брат воювали проти України і може навіть зараз вбивають українців. Тут ми нічого не можемо зробити. До того ж звідти вони приїжджають із сертифікатами про середню освіту, які видані цими недореспубліками. І це проблема, бо ми не можемо визнавати документів окупантів.
А їх якось можна перевірити?
Олег Жданов:
Треба було зробити все по-іншому. До прикладу, у Луганській ОДА переоформити шкільні атестати з недореспублік, пройшовши екзамени з усіх предметів, та зробити їх українськими. Наступний етап – СБУ мала б перевірити на лояльність до України родини вступників з окупованих територій, встановити, чи їх родичі не воювали проти України. І це потрібно і для безпеки самих цих дітей: бо якщо хтось тут дізнається, що родичі того чи іншого вступника воювали проти України, то це може закінчитись дуже сумно. Ніхто з правоохоронців за таких умов не зможе цим дітям гарантувати безпеку. Також цими заходами можна заспокоїти суспільство.
Ще один нюанс: не треба ділити дітей на категорії: якщо пільги надаються вступникам з ОРДЛО, то їх треба дати і дітям ветеранів, хоча б тих, які загинули, захищаючи Україну, та тих, які нагороджені державними відзнаками. Мають бути дзеркальні дії. Це б теж заспокоїло суспільство та не дало б приводів до маніпуляцій на ці теми.
Юрій Грицик:
Це одне з ключових питань. Але воно може мати достатньо просте вирішення. Знову звернусь до історії. У 1977 році в Ізраїлі був заснований перший інститут для психофізіологічного дослідження параметрів достовірності особистої інформації, і чесності претендентів на ту чи іншу роботу. Адже перманентне збройне протистояння, загроза терактів і підривної діяльності в усіх сферах життя держави поставили завдання створення швидкої і ефективної системи тестування благонадійності. Іммігранти, які поверталися на свою історичну батьківщину, в Ізраїль, розмовляли різними мовами і, так чи інакше, несли на собі ознаку менталітету тієї нації, в середовищі якої вони народилися і виросли. Основним методом перевірки персоналу на той період була детекція брехні. Згодом був створений більш універсальний, швидкий і відносно недорогий тестовий інструмент, який можна було б легко адаптувати до різних соціальних і моральних параметрів.
Зараз ці технології – не новина і влада, маючи бажання та політичну волю, могла б їх ефективно використовувати, вирішуючи одразу дві серйозні проблеми – питання внутрішньої безпеки та зняття суспільної напруги.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ