Україна впала у стан передвиборчої лихоманки. Призначені на 21 липня позачергові вибори до Верховної Ради внесли корективи у плани багатьох політиків і ввели їх у стан турбулентності через надзвичайно коротку кампанію, за яку треба встигнути все. Партії одна за одною збирають з’їзди, висувають кандидатів у списки, претендентів на перемогу у мажоритарних округах, прораховуючи ходи на політичній шаховій дошці. В оприлюднених документах особливу увагу привертають прізвища чинних парламентарів, які на хвилі політичного серфінгу шукають собі кращого місця під сонцем. Львів на мапі передвиборчих перегонів традиційно приковує до себе увагу інтригами і несподіванками. Про них і не тільки у розмові з народною депутаткою України, потенційною кандидаткою на участь у парламентській виборчій кампанії-2019 Оксаною ЮРИНЕЦЬ.
Пані Оксано, Верховній Раді практично залишилося допрацювати всього місяць. Як на роботу парламенту вплине найактивніша фаза передвиборчих перегонів?
Вплив уже відчутний. Чимало колег почали жити виборами ще задовго до того, як новообраний президент оголосив рішення про розпуск Парламенту. Не буду лукавити, та й зрештою це легко прослідкувати, часто для прийняття важливих рішень у залі бракує голосів через банальну фізичну відсутність депутатів на місці. Але я особисто керуюся принципом: «А нам своє робить». У мене, крім законодавчої роботи, є ще й зобов’язання перед округом, є дипломатична робота як голови української делегації у Парламентській Асамблеї НАТО, тому пірнати з головою у вибори немає коли.
Натомість помітно, що останні тижні ви активно звітуєте за роботу у Парламенті 8-го скликання. Можна вважати це підсумовуванням минулої діяльності і прицілом на майбутню?
Аж ніяк. Ті, хто стежать за моєю діяльністю, знають, що ми з командою звітуємо кожного місяця. Для того, щоб із результатами моєї роботи були ознайомлені і ті 45 000 львів’ян, які делегували мені повноваження представляти їхні інтереси у найвищому законодавчому органі України, і решта.
І це абсолютно не залежить від виборів, довиборів чи перевиборів. Зараз, скажімо, готуємо повний звіт за роботу цілої каденції. Він буде публічним, у великому приміщенні, щоб змогли потрапити всі охочі. Подібний робили у Франківській районній адміністрації в кінці минулого року. Маємо, правда, невелику проблему. Вже третій тиждень коротимо презентацію, бо кількість слайдів перетнула межу у півтори сотні (авт..: усміхається).
Більше як сто п’ятдесят слайдів? Що можете виділити найголовнішого?
Тут потрібно ділити на дві частини. Є кілька стратегічних речей для розвитку держави загалом. І є речі дуже важливі для мого округу. Якщо говорити про перше, то це і Закон «Про декомунізацію», і Закон «Про функціонування української мови як державної, запровадження україномовних квот на радіо та телебаченні», Закон «Про підтримку українського кіно, закріплення у Конституції України незворотності курсу нашої держави до членства у НАТО та ЄС», низка децентралізаційних законів, зокрема про добровільне об’єднання територіальних громад. І Томос, до речі, – одна із заслуг Верховної Ради України. Бо саме це скликання ініціювало надання автокефалії Українській Церкві. Якщо ж повернутися до більш локальних питань, то тут насамперед хотіла б навести приклад Закону №1076, який надав право мешканцям гуртожитків, які належали підприємствам, приватизовувати житло. Парламенти попередніх скликань не могли це питання довести до кінця. А нам таки вдалося. Чи, наприклад, закон, який дозволяє фінансувати ремонти доріг завдяки перевиконанню митних надходжень. Львівщина завдяки цьому експерименту отримала сотні мільйонів гривень, які змінили ситуацію на шляхах області. Ще один приклад – закон про електронний квиток. Чи закон про транскордонне співробітництво, який запустив механізм дофінансування з Державного бюджету європейських проєктів. Звітувати є чим. Загалом за період каденції я зареєструвала 204 закони, з яких 44 стали чинними. Крім того, завдяки моїм запитам і зверненням удалося залучити в округ і в інші частини Львова більше як 180 млн грн. Це, наприклад, 54 млн грн на будівництво гуртожитків Львівської політехніки, на ремонт будівель Франкового університету, церкви св. Юра, Національного театру імені Марії Заньковецької, музею Івана Франка, цілої низки лікарень: перинатального центру, приймального відділення ОХМАТДИТУ, обласної лікарні, інфекційної, Чорнобильської, поліклінік, десятків шкіл, садків і училищ. Багато зроблено, але ще багато треба зробити.
То це фактично означає, що ви балотуватиметесь до Верховної Ради і цього разу?
Скажу відверто. Крім стратегічних речей для Львова, мені дуже важливо довести до кінця роботу щодо НАТО. Наша делегація у Парламентській Асамблеї виборола для України право вперше в історії приймати наступного року у Києві Весняну сесію організації. Це – пріоритетний захід, зважаючи на наше прагнення доєднатися до товариства країн, які творять колективну безпеку. Тому я точно не втрачатиму шансу, щоб мати змогу доробити те, що розпочала.
Минулого разу кандидували у 117-му мажоритарному окрузі Львова. Цього разу який вибір?
Аналогічний. У 2014-му лише дві жінки на всю Україну виграли вибори у мажоритарному окрузі (https://www.usaid.gov/results-data/success-stories/usaid-support-empowers-women-parliamentary-candidates). І дві – зі Львова. Один з округів був мій – 117-ий. Мені перед моїми виборцями не соромно за жодне рішення останніх майже 5-ти років. Намагалася працювати понад силу, щоб їх не підвести. Тому і цього разу сподіваюся на їхню підтримку, щоб спільно доробити те, що розпочали.
Ходили чутки, що партія «Голос» пропонувала вам висуватися від них у цьому окрузі? Яке ваше рішення?
«Голос» визначив лише 5 чинних народних депутатів-мажоритарників, роботу яких оцінив і запропонував висуватися від політичної сили на виборах у тих чи інших округах. Так, я мала розмову і з Ярославом Железняком, і з Святославом Вакарчуком. Мені приємно, що мою п’ятирічну роботу відзначили і що висловили довіру, але я відмовилась. Іду самовисуванцем. Мені важливо не ставити людей перед вибором політичного бренду, а об’єднати їх у спільному русі в НАТО і ЄС. Нам ще багато роботи потрібно доробити у цьому напрямі. Я тільки «за», щоб до парламенту кандидували достойні компетентні люди, разом з якими ми зможемо завершити розпочате і досягти нашої мети – членства у Північноатлантичному альянсі та Євросоюзі.
Не шкодуєте, що пішли з викладацької роботи в політику?
Нітрохи. По-перше, я і не полишала роботи викладача. Парламентська діяльність дозволяє мені поєднувати її з обов’язками професора кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності «Львівської політехніки». Часто зустрічаюся зі студентами. Говоримо і про економіку, і про міжпарламентську дипломатію. Якщо Бог вибрав мене для якоїсь місії, то значить, він має на мене свої плани.
А буває відчуття провини через те, що через роботу мало часу приділяєте сім`ї?
Це правда, що робота не дає змоги приділити досить уваги сім’ї , бо живу на два міста: Львів і Київ. Плюс додається багато різних міжнародних відряджень. Це непросто. Донька вже навчається у Політехніці, а сину тільки 8 років і він справді дуже потребує моєї уваги. Але почуття провини треба гнати від себе. Бо з ним нічого доброго не зробиш. Хоча часто під час спілкування з людьми вони підштовхують до того, що у мене те відчуття мало би з’явитися. Але вважаю, що роблю все для того, аби і мої діти, і всі інші мали можливості жити в нашій успішній країні. Українські інтереси – мій пріоритет.
Із кого у роботі берете приклад?
Із батьків насамперед. Вони у мене завжди дуже багато працювали. Навіть зараз, на пенсії, маючи проблеми зі здоров’ям, утримують велику господарку. Мама і тато нас із сестрами і братами привчали до роботи і розуміння того, що нічого не дається просто так. Працювали за принципом, що ми насамперед можемо дати державі, а не вона нам. Хоча було нелегко, бо доводилось ставити на ноги п’ятеро дітей. Але кожен із нас отримав вищу освіту, реалізував себе і вносить лепту у розвиток України.
ІА "Вголос": НОВИНИ