[media=35181,35182,35184,35185,35186,35187,35188,35189,35190,35191,35192,35193,35195,35197,35198,35199,35201,35202,35203,35205,35207,35208,35210,35211,35212,35213,35214,35216,35218,35219,35221,35222,35223,35225,35226,35228,35230,35231,35233,35234,35235,35236,35237,35238,35240,35242,35243,35244,35246,35247]
Ремісницька родина Пирожків заснована у Львові в 2002 році. Влітку 2003 закріпила свої трудові та полюбовні стосунки актом цивільного стану.
До складу родини входять: чоловік Мар’ян Пирожок (капітан Лелека) та дружина Юлія Долинська (лейтенант Зозулька).
Родина Пирожків є активним учасником організації крайнощів "Дітки" (дата заснування невідома).
Творчі доробки родини Пирожків: "Правда про пістолетного кролика" (книга правдивих ілюстрацій), "Маленькі трагедії, том 1" (ілюстрована поезія), "Дітиска" (серія картин), "Лемки та Гуцули" (серія листівок і картин), "Цвях і молоток" (об’ємні роботи з цвяхів, шкіри та дерева).
А також: роботи мультиплікаційного спрямування , меблеве ремесло, художні лахи, усілякий потріб і непотріб невизначеного характеру.
Ваша остання виставка проходила не у галереї, а у клубі, як ви вважаєте, мистецтво має бути в музеях/галереях чи також, і у інших місцях?
Юля: Так
Пирожок: Це спільне питання?
Так.
Пирожок: Так. Якщо говорити про музеї, то до нас дійшла така інформація, що наші картини є у одного дядька в етнографічному музеї в Австрії. Одні його знайомі були у Львові і купили йому картини. А цей старий дядько якийсь етнолог, у нього цілий парк є, а там різні хатиночки…
А чому в Києві виставка проходила у клубі?
Юля: У нас є представник у Києві – Наталка Шилова, то вона все організувала. Тобто, вся організація лягла на її дівочі плечі і вона все це забацала, ми не були до цього причетні.
А вам сподобалась така виставка?
Юля: Ми мало набухались…
Пирожок: Сталось все так: нам подзвонили і сказали, чи хочемо ми виставку такого такого-то, там-то, там-то, це нічого не буде вам коштувати, просто прийдете і повісите картини. Наша справа була тільки зробити буклетики і привезти картини.
Якісь круті і відомі люди мистецтва були на відкритті виставки?
Пирожок: Не знаю. Я їх просто в обличчя не знаю.
Юля: Там було багато друзів, знайомих, приїхала половина львівських колєг, було по-сімейному дружньо.
А у Львові зробити подібну виставку не виникало бажання?
Пирожок: А картини купили, то була казка в картинах, сюжет, всьо як має бути…
Як працювати разом, створювати спільну колекцію?
Юля: Я не прихильник різних концептів, у нас спілкування відбувається досить легко, ми ні про що не домовляємось. Є так, як є. Шось не так? (питається Пиріжка)
Пирожок: Парахін (член організації крайнощів "Дітки") каже, що якби ще кіт вмів малювати…
Юля: Це не вимушена робота, ми не сидимо і не думаємо, яке то має бути. Воно або йде, або ні, бо на фіга інакше? Тоді не прикольно.
Пирожок: Ця казочка давно ще малювалась. Сказали чи хочемо зробити виставку і я казочку приніс, бо так робити якісь роботи нема часу. Якщо є певний фінансовий багаж за спиною, тоді можна. О треба зробити щось собі, якусь таку штуку, всіх здивувати, а так нема.
Юля: Коли тобі треба заробляти на життя, у тебе нема часу щось наваляти таке, знаєш, півгодини роботи і чекати, щоб це вразило півсвіту.
Крім картин, що було ще на виставці?
Анімація ще була. Але так непомітно пройшла, бо не було натурального звуку.
Що це за така організація крайнощів "Дітки"?
Юля: Та це всі наші друзі, компанія наша. Це не організація з печаткою.
Пирожок: Це більш така віртуальщина я б сказав. Віртуальна печатка є.
Юля: Для мене це важливий елемент життя, який є невід’ємним від всіх інших процесів.
А який сюжет вашої казки?
Пирожок: Про дівчинку Дзвіну, у якої померли батьки і сестричка. І вона сиділа вдома та вишивала ангела-охоронця, шила на швейні машинці, на такій маленькій, вона була як інсталяція. А ще шила портрет графа Коломийця, я просто не встиг доробити його. І от прийшов до дівчинки мертвий тато, мертва мама, мертва сестричка, Дзвіна віддала трьох ангелів їм, бо їхні згоріли в будиночку, а свій недоробила, так і в машинці лишився.
А Дзвіна не згоріла тому, що вона була хвора і лишилась у своєї тітки. І от прийшли вони мертві і сказали, щоб Дзвіна залишилась з їхніми ангелами, які їх не вберегли і зробила з ними добру справу. І пішло всьо, з’являються інші персонажі, привид Анатолій, і все то в Львові відбувається.
Так, Львів дуже цікавий на твоїх картинах.
Пирожок: То я вже не знаю, як воно сталось, напевно спонтанно.
А якби якийсь іноземець запитав тебе, яким є Львів, що то за місто, і ти б йому сказав, що це місто…
Юля: Діток, з якими ми бухаємо.
Пиріжок: Блін, важко сказати. То треба сказати: "Приїдь і подивись."
Юля: Львів завжди сприймається, через центр.
Пиріжок: Сихів – то окремий город-герой. Колись туди Папа приїжджав.
А ви малюєте зовсім різні картини…
Юля: Він хлопчик, я дівчинка…
Так, але не в тому плані, у тебе більше реалізму…
Юля: Я працювала в одній установі, там я малювала картини на замовлення, і більшість картин, які ти бачила, не мої. А взагалі, я люблю відтворювати, мене це пре, а Пиріг любить створювати свою реальність, просто інакше індивідуальне сприйняття.
А непорозумінь немає?
Юля: Кожен має свій мольберт і біля нього витворяє. Хіба можна спитати чи гарно, чи подобається.
А в тебе є художня освіта?
Юля: Ні.
А взагалі потрібна освіта художнику?
Юля: Не знаю, я малюю, бо я нічого крім цього робити не вмію і це приносить мені задоволення, останнім часом, це почало приносити гроші.
А з чого почалось твоє малювання?
Я перехотіла бути журналістом і зрозуміла, що є дине, що я можу робити – малювати і підвернулась робота, де комбінувались мої можливості з їхніми пропозиціями і так рік за роком…
А у Львові добре працювати?
Юля: Я не уявляю, як працювати не у Львові, бо я у інших містах не працювала.
Я про виставки, галереї, тобто середовище мистецьке.
Треба подумати, щоб когось не образити… Складно. В Україні Львів асоціюється з мистецькою столицею країни, я з цим погоджуюсь у своєму особистому сприйнятті Львова, як я собі його поставила. Сьогодні я не можу об’єктивно поставитись до Львова, люди, які також починають в це вникати, розуміють, що це міф абсолютний. Людина, яка починає займатись малюванням, прагне створити шедевр, але коли вона починає це робити у Львові, вона розуміє, що їй треба малювати сосни, щоб заробити на життя.
Ставлення до Вернісажу?
Всі починають з Вернісажу, у всіх на Вернісажі є друзі. Всі, хто продають на Вернісажі – хочуть заробити гроші, так-от до нього ставлюсь.
Гроші і мистецтво? Чи може бути художником людина, яка думає тільки про гроші?
(художник Кебас, член організації "Дітки" вставляє своє слово – "може")
Юля: В плані фінансової успішності може. І тільки таке ставлення є виправдане, бо є багато і багато прикладів, коли людина з освітою економіста, на Східній Україні розуміє, що можна щось намалювати і розкрутити. Ти заробляєш набагато більше, ніж економіст. А люди, які тільки малюють, не вміють продавати картини.
Є така професія як куратор, менеджер культури.
Дуже класна робота і є багато людей з такою схильністю, таких посередників, але у Львові мало таких людей, хоча є такі, що можуть запиздіти і мерця, але не хочуть цим займатись. Враховуючи те, що на сьогоднішній день вважається, що найпопулярнішим мистецтвом, крім корифеїв, є соцреалізм, тих картин дуже мало, їх розкупили колекціонери.
Найперспективним мистецтвом є український живопис, але тру, не з Вернісажу, бо художники класні, а ціни на них просто мізерні.
До того, як я почала малювати, я думала, що таке смак. Є добрий смак, людина має розуміти, що є гарним, а коли почала малювати, то зрозуміла, що смак не має значення.
Є маленька купка людей, яких можна назвати якимось неформальним об’єднанням поза межами соціуму, такі люди шарять що до чого, але такі люди не мають грошей, але багато до чого прагнуть.
У Львові є така тусовка?
Є. І вона мені подобається тим, що вона є на межі тої богеми, що без грошей, але з гарним смаком і тої богеми, яка вже зрозуміла, що ми львівське панство, є в мене гроші чи нема, але гонору багато. Є ще залишки інтелігенції, яка за останні гроші намагається купити якісь картини.
А музеї відвідуєте, вважаєте що у них є щось цікаве?
Юля: Половина музеїв на реконструкції, половина не відновлює своїх експозицій так років 20 чи більше. Коли приїжджаєш до Львова, заходиш в музей, захоплюєшся всім і їдеш, а коли живеш у Львові, то нічого не дивує уже.
А найулюбленіший музей?
Юля: Мене вражає карета в етнографічному музеї, мене вражає "трон диявола" . Може вразити гарний український стиль, суперове намисто…
Пирожок вступає в розмову: Галімо в найкрутішій галереї столиці вішати репродукцію робіт, тупо гарні дорогі репродукції, але на фіга то робити, я хочу попробувати мазок пальцями.
Хочете, щоб в музеях були ваші картини?
Юля: Приємно, що твоя робота потрапляє в музей, але який з того зиск, я не можу зашарити.
Пирожок: Для резюме класно.
Юля: Ми себе просто обмежуємо від комерційної сторони того, що ми робимо. Ми спілкуємося з власниками галерей, а далі не тикаємось, бо це складно.
Пирожок: Але Львів возвишають "мистецька столиця", "театральна столиця", і вопше, вопше, воше, а на справді всім це набридло і нічого не відбувається.
Кебас: Загнєвающій капіталізм.
Пирожок: Занепад полнєйший.
І що робити?
Пирожок: Я не знаю, що робити і ніхто не знає, тому нічого не робить. Я не той герой, що візьме і зробить Львів таким, яким треба.
Для вас культура це що?
Пирожок: Інтимні вечєрінкі, ото культура. Камерні.
Юля: Є загальнолюдське уявлення про художників, ми під них не підпадаємо. Ми живемо, як нам хочеться, живемо досить замкнуто, не те що проти нових вражень, просто до них не прагнемо.
Ви не хочете бути дуже відомими?
Юля: Я не хочу бути публічною людиною.
Твої експерименти з матеріалами? Наприклад, хтось робить з цвяхів і шкіри картини у Львові окрім тебе?
Пирожок: Роблять.
Юля: Пиріжок перший був, не перший у світі, але у Львові перший. Хоча для багатьох людей, які почали офігівати від таких картин, Пиріжок був перший.
Кебас: Пиріжок перший!
Пирожок: Я спочатку рамки робив, до серії „Нью-Йорк”.
Юля: Не правда, ти перше робив картини.
Пирожок: Але картини у мене ніхто не купляв
Юля: Ніхто не купляв, але вони були.
Пирожок: А тепер такі самі рамки висять на Сихові.
І тут між присутніми зав’язується дискусія про новинки, про авторство мистецьких винаходів.
Пирожок: Тому найкраще робити виставки. Над моїми роботами з цвяхів сміялись навіть, казали, що вони важкі, треба їх для тьощі брати, повісити над ліжком, впаде так серед ночі і їй капець.
А як сприйняли твої роботи з цвяхів в галереї "АртХаус", де продаються ваші картини?
Їх не взяли у галерею Академії мистецтв, а в Хаос заніс найлегші, ті що висять, „Індіанець” – перша робота 2003 року, „Чилінтано” питали про неї. Найлегші висять в галереї на Руській.
А для тебе має значенння оцінка критиків?
Пирожок: У салоні на Руській робила зауваження пані Наталя, мистецтвознавець, але слушні. Я свої роботи показував їй раніше.
Юля: Вона робила добрі зауваження, на межі дружньої поради. І коли ти приходиш додому, замислюєшся і розумієш, що вона має рацію і на другий раз враховуєш їх. Бо освіти у нас немає, я не кажу, що це мінус, просто людина, яка має освіту, може знати більше різних речей.
Різноманітні картини, з різноманітних матеріалів, різні техніки малювання, а з чим найбільше подобається працювати?
Пирожок: Важко сказати, але, напевно, найбільше все ж таки на дереві подобається працювати. От з деревом можна поєднювати, там вже олія, метал, цвяшки, комбінування – сам клас.
Чим надихаєшся?
Та надихаюсь. „Надихання” вже таке слово... Навіть якесь кіно, дивлюсь, якийсь кадр із фільму „впічетляющій”
Картини дуже казкові, веселі...
Юля: Та ну, всі питаються Пирожка, чого такі страшні картини малює, навіть дорослі люди, а Пирожок насправді дуже добра людина.
Пирожок: Страшні картини у мене вдома лежать. Чорний гумор притаманний нашій родині.
Юля: Людина, яка позбавлена якогось насильства і агресії в собі, тоді вона може над цим посміятись, особисто я так вважаю. Мене і Мар’яна те трафляють теми смерті, насильницької смерті..
Пирожок: Навіть перевернутий хрест якось смішно виглядає.
Юля: У всіх багато проблем може виникнути.
Пирожок: Це антураж, воно ніякої ролі не відіграє, це для сміху. Якщо мистецтво всьо буде ідеальне, то буде нецікаве.
Що для тебе кіч?
Пирожок: Кіч – це коли конвеєрно все робиться, оце кіч. Матрьошки для мене це кіч, матрьошка з Горбачовим – це кіч. Спайдермен – це кіч, козачки , булава – це кіч.
Юля: Але те, що колись було кічем – тепер є дорогим мистецтвом. В Росії найдорожчі картини Шишкіна і Айвазовського. Шишкін – найбільший кічман в світі, який відкрив свою школу, зареєстрував її, в нього були учні і досі не знають, чи деякі роботи насправді його чи ні. А сьогодні, коли ходиш по Вернісажі і дивишся на перемальованого Шишкіна, то думаєш, що тут такого – сосновий ліс.
Пирожок: Репродукція – це кіч, Взяти галерею „Еліт”, крута галерея, але це кіч. Кіч – це копійка. Кіч – це масово.
А поп-арт?
А залежно який поп-арт...
Через один дзвінок, розмова потекла в інше русло. Але знову про мистецтво.
Пирожок: У мене є книжка, не пам’ятаю якого року, там такі класні заголовки, про кіч в різні роки. Наприклад, імперсіоністи – гамно, сюрреалісти – гамно, кубізм – вопше , експресіонізм – "іскуство атчяяня", сам клас – художники-комуністи. Мексіканци – маладци, ух, оні не гонятца за капейкай...
Я не розумію, взяти наприклад Картинну галерею, альбом 89 року – одні картини, а зайди тепер їх не побачиш. Чому немає робіт радянських художинків? Чому вони в підвалах сиріють? Там такі цікаві роботи.
Розмова тривала ще довго, Пирожок і компанія розмірковували над новим образом Шевченка, Франка і Лесі Українки, особливо Тараса Григоровича. Можливо, скоро ми побачимо абсолютно інші картини з найвідомішими українцями. І досить цікаві.
ІА "Вголос": НОВИНИ