Єлизавета працює в одній з найбільших волонтерських організацій України. Там їй часто доводиться спілкуватись з людьми похилого віку, які пережили окупацію. Однак вона ніколи не думала, що колись це торкнеться її.
Спеціально для ІА «Вголос» дівчина розповіла про виживання в Мелітополі, російську пропаганду, фільтраційні табори для вчителів у Криму та волонтерство в окупованому місті.
«Я зрозуміла, що в місті встановлена окупаційна влада, коли на моїй вулиці проїхав танк з літерою Z»
За словами містян уже ввечері 25 лютого поблизу Мелітополя стояла ворожа техніка. Цього ж дня зник проводовий зв’язок, тому про те, що окупанти підійшли впритул до міста Єлизавета дізнавалася від знайомих:
«Перші дні ще були вуличні бої, тому ми здебільшого проводили час в бомбосховищі. Коли мені писали друзі з ближчих до Запоріжжя територій із запитаннями про те, чи місто вже взяли, я не знала що відповісти, адже сиділа вдома і цього не бачила».
Згодом бої припинилися. Дівчина усвідомила, що в Мелітополі встановлена окупаційна влада, коли її вулицею пройшли солдати з білими пов’язками та проїхав ворожий танк.
«Увечері 25 лютого поблизу міста стояла ворожа техніка». Фото: Reuters
Спротив мешканців: мітинги та партизанський рух
Єлизавета розповідає, що мітинги розпочалися ще другого дня окупації:
«Тоді вже глушили зв’язок, тому люди знали умовно: збираємося о 12:00 на центральній площі міста з українською символікою та прапорами».
Спочатку окупанти не застосовували сили проти мирного населення під час протестів, однак після викрадення 11 березня мера міста Івана Федорова загарбники стали значно агресивнішими:
«Коли люди зрозуміли, де мера утримують, одразу ж зібралися на мітинг біля цієї будівлі на його підтримку. Було дуже багато мешканців, і тоді окупанти стали жорстокими, адже зрозуміли, що люди не зупиняться і будуть чинити сильний опір».
Мітинги у Мелітополі. Фото: приватний архів дівчини
Після цього загальний настрій мітингів і їхня кількість знизилися. Велика кількість активістів виїхала з міста через можливе викрадення.
Однак, як зазначає Єлизавета, рух опору не зник – він просто набув нових рис:
«Є люди, які борються з окупантами зброєю, проте в місті відкрито про це не згадується з метою безпеки. З більш видимого: дуже багато листівок синьо-жовтих кольорів з надписами на кшталт: «Мелітополь – це Україна!» Є й ті, які адресовані окупантам, вони більш агресивного характеру».
Дівчина розповідає, що в Мелітополі також є люди, яких місцеві називають партизанами:
«Диверсійні групи працюють і в нашому місті: є міст у селі Якимівка – це єдине сполучення з Криму до Мелітополя. Для того, щоб не було підкріплення зброєю та паливом, партизани, у нас їх так називають, підірвали цей міст».
Освіта: фільтраційні табори для вчителів та викрадення директорів
Багато працівників у сфері освіти написали заяви на звільнення, адже не хочуть підкорюватися вимогам загарбників. Окупанти хочуть запустити навчальний процес за російською програмою:
«Головний їхній меседж у тому, що тут уже росія, України більше не буде, заробітну плату країна вам платити не буде, тому співпрацюйте з нами[окупантами]».
За словами дівчини навчальний процес хотіли відновити ще у квітні, але був сильний опір, після чого почалися викрадення. Наприклад, директорку четвертої школи взяли в полон через її небажання співпрацювати. Однак навіть це не подіяло, викладачі переважно не погоджуються на вимоги загарбників.
Окупанти також організовують курси для вчителів, які ті мають відвідати влітку:
«Вони створюють фільтраційні табори для вчителів у Криму, куди планують відправити їх на «перекваліфікацію», фактично на перенавчання».
Ті батьки, з якими Єлизавета мала нагоду поспілкуватися, стверджують, що не будуть відправляти своїх дітей у проросійські школи.
Бізнес: хочеш працювати – 80% прибутку віддай окупантам
Дівчина розповідає, що така практика дуже поширена в окупованому Мелітополі: від 50 до 80 відсотків з прибутку місцевий бізнес має віддавати загарбникам, інакше вони не будуть продовжувати працювати. Ще сильніше проявляється жадібність окупантів у селах:
«У мене є подруга, яка живе поблизу Мелітополя в межах 10-20 кілометрів. Вона розповідала, що в місцевий магазин приїхали окупанти й сказали, що 80% від вторгованих коштів власники мусять віддавати їм. У нас загалом ціни дуже підвищилися, але внаслідок цього тепер там сир коштує 300 гривень за кілограм. Лише уяви, це в селі!»
Крім того, окупанти розкрадають підприємства:
«У нас є завод «Біол», який виготовляє посуд. Окупанти повивозили майже все обладнання та устаткування звідти».
Пограбований магазин торговельної мережі «АТБ» в Мелітополі. Фото: News Tbilisi
Перли пропаганди
Єлизавета розповідає, що зв’язок зникав доволі часто, а після бомбардування телевізійної вежі окупанти запустили пропагандистські телеканали.
«У мене немає вдома телевізора, тому коли не було зв’язку ми ходили до сусідки. У неї встановлене супутникове телебачення, де ми переглядали інформаційний марафон новин».
Дівчина поділилася, що час від часу з цікавості вона вмикала радіо, де встановили російське мовлення і розповіла про те, що найбільше її вразило:
«Інакше як нісенітницями це не назвеш. Найбільше я запам’ятала те, як в одному з сюжетів вони розповідали про те, що Україна - нібито країна-лідерка з торгівлі дітьми. За їхньою вигаданою версією ми продаємо дітей в Ізраїль, Китай та США. Вони навіть вказували ціну для більшої переконливості: 70 тисяч доларів за дитину».
Єлизавета згадує, що постійно повторювалася реклама, де повідомлялося, що Мелітопольська псевдовлада домовилася з Запорізькою ОДА про те, що місцеві підприємці та аграрії мають закуплятися в Криму. Звичайно це неможливо, адже Запоріжжя перебуває під контролем України, і окупанти не мають з ним зв’язку.
«Волонтерити в окупованому місті страшно»
Більшість волонтерів, які допомагали українській армії у 2014 році були змушені виїхати з Мелітополя в перші дні окупації, адже вони зазнавали переслідувань з боку загарбників:
«Я спілкувалася з однією з таких волонтерок, головою громадської організації, вона застерігала нашу команду, говорила, щоб ми максимально гарантували собі безпеку. Це стосувалося навіть того, що потрібно викинути чи спалити грамоти, книги й будь-що, що могло б вказати на нашу діяльність. Волонтерити в окупованому місті страшно, як і взагалі проявляти будь-яку активність».
Дівчина розповідає про випадок, коли викрали місцевого підприємця через те, що він допомагав незахищеним категоріям населення.
Українську гуманітарну допомогу в місто пропустили лише один раз, однак люди безкоштовно її так і не отримали:
«Якраз перед цим «псевдомерка» Галина Данильченко говорила про те, що буде працювати над зниженням цін, і потім цю гуманітарну допомогу продавали за невисокою ціною, хоча вона мала бути безкоштовною».
Напередодні Великодня Єлизавета виїхала з Мелітополя, адже її активна позиція та волонтерська діяльність могли стати причиною викрадення.
З собою дівчина взяла лише найнеобхідніше та найдорожче серцю, зокрема ланцюжок з кулоном у вигляді Герба України, який сховала у найменшу кишеньку, щоб не забрали на блокпостах…
Розмовляла: Роксолана КРИВЕНКО
Читайте на сторінках «Вголос»:
- Діти війни: У Львові рятують родину, яка постраждала від обстрілів росіян вокзалу у Краматорську
- «Інституція не означає церква»: Як церковні громади на Львівщині виходять з Московського патріархату
- Рівень «плінтуса», капітуляції, поразки, немочі і мороку – перлини свідомості від Ірини Фаріон
ІА "Вголос": НОВИНИ