Колишня заступниця глави МЗС Олена Зеркаль нещодавно заявила, що всю українську політику ведуть олігархи. «Поки українська політика – це політика, яка робиться між чотирма або п'ятьма олігархами…», - зазначила вона в одному з інтерв'ю.
Українці ж добре пам’ятають: український Президент Володимир Зеленський ще перед виборами обіцяв у разі обрання гарантом держави війну олігархам.
А згодом зустрівся з основними українськими олігархами - Ахметовим, Пінчуком та Коломойським, обговорюючи кроки в подальшій розбудові країни та озвучив «конкретні пропозиції до них: опікуватись проблемами соціальної допомоги військовослужбовців, вкладати гроші у медицину та інвестувати у дороги та інфраструктуру Донбасу.
Натомість філософ Сергій Дацюк свого часу наголошував: «Олігархи не зло і не добро, вони – проблема України. І кожен Президент чи Прем'єр-міністр, навіть якщо заявляв про боротьбу з олігархами, закінчував тим, що домовлявся з ними».
То ж чи бореться український Президент з олігархами, чи навпаки? І чи реально взагалі побороти олігархат у нашій державі? Про це «Вголос» поцікавився у політтехнолога Андрія Золотарьова та політологів Олександра Мусієнка і Олексія Голобуцького.
Зеленський не так давно обіцяв на посаді Президента здійснити деолігархізацію в Україні. Він реально бореться з олігархами чи була лише передвиборна риторика?
Нічого системного, аби побороти олігархат в Україні, Зеленський не робитьАндрій Золотарьов:
Реально ера олігархів ще не закінчилася. Загалом нічого системного, аби побороти олігархат в Україні, Зеленський не робить. І є на це низка причин. По-перше: Президент розуміє, що де-факто олігархи при всіх владах в Україні – це остання лінія захисту суверенітету. Бо такі олігархи, як Коломойський, дуже добре розуміють, що Україна – це їхня ресурсна територія.
Якщо пригадати, за час президентства Кучми між олігархами і владою був певний баланс; Ющенко трохи цей баланс змістив, Янукович намагався хитнути його в інший бік – але боротьба з ними триває й досі. Зеленський реально дуже багато казав про деолігархізацію – але, до прикладу, Закон про податок на виведений капітал досі не ухвалили, а це де факто антиолігархічний закон, бо за роки незалежності з України вивели понад 200 млрд доларів, передусім в офшори.
Олександр Мусієнко:
Думаю, що Зеркаль права, бо вплив олігархів є великим і ледь не визначальним на політику. От, до прикладу, олігарх Коломойський, якого пов’язують з Президентом, швидше за все не послаблює, а поширює свої позиції. Так само, як і інші олігархи: Ахметов, Пінчук і інші – вони і далі мають вплив на політичну ситуацію і своїх представників у Парламенті. Ми ж бачимо: є красномовні голосування, коли потрібно проголосувати за ту чи іншу правку, яка вигідна олігархам, які мають великі підприємства чи промислові об’єкти, - і такі правки підтримують, як було з ринком електроенергії чи газу. Якщо треба вирішувати певні питання олігархічних груп, вони у Парламенті так і вирішуються, як і раніше. Якщо якісь спроби і роблять щодо боротьби з олігархатом, то вони не надто помітні.
У принципі як такої деолігархізації не відбувається – відбувається просто переформатування впливу, зміна одних на інших. Наприклад, пішов з влади олігарх Порошенко – посилюється вплив олігарха Коломойського, тобто ми бачимо: змінюються люди при владі – змінюються і де-факто люди, які представляють інтереси олігархів.
Олексій Голобуцький:
Є бажання боротися з олігархами, а є політичні обставини. Зеленський, звичайно, може з ними поборотися, але тоді у Верховній Раді заваляться всі голосування і розвалиться сама фракція «Слуга народу» - на цьому все і закінчиться. Та нам треба бути реалістами: для того, аби не залежати від олігархів і не працювати з ними, не треба просто під час виборної кампанії з ними взагалі зв'язуватися. Але з іншого боку, якби той же Зеленський перед виборами не мав би справ з олігархами і той же телеканал «1+1» не працював на нього, то вибори чинний Президент би не виграв.
Чи реально олігархи докладатимуться до розбудови України власними коштами, а чи це лише сподівання президента?
Андрій Золотарьов:
Щось дадуть, але не стільки, на скільки сподівається Зеленський. Той же Порошенко також, коли прийшов до влади, дуже багато розповідав про деолігархізацію країни, але реально у нас не було антиолігархічної політики. Порошенко ж розпочав деолігархічну реструктуризацію: пішов шляхом Януковича – тоді в країні був один олігарх – він сам. Зараз же олігархів основних в Україні трохи більше, ніж 4-5, але саме 4-5, про які згадувала Зеркаль, це ті, що на основних у країні позиціях, - Ахметов, Пінчук, Коломойський, Фірташ, - решта афільовані до них.
У Зеленського ж деолігархічна реструктуризація полягає передусім у тому, аби відсунути Ахметова, бо він – це третина економіки України і майже 50% надходжень валюти. Тому Ахметова зараз і відсувають, тим більше, що він досить невдало зробив політичні ставки: на Ляшка, який «пролетів» повз Раду, Порошенка тощо – і позбувся досить потужного лобіювання у Верховній Раді. І лише кілька осіб, афільованих з Ахметовим, у Парламенті не здатні забезпечити політичне прикриття його бізнес-інтересів. І реально певні нормативні акти, які ускладнюють його бізнес, зараз ухвалюють, зокрема у сфері альтернативної енергетики. Те ж збільшення оренди за використання надр досить потужно вдарить по його бізнесу. От і маємо одну з ознак олігархічної реструктуризації. Але сказати, що Ахметов – поза грою, не можна, тим більше ми ж бачимо, що цей олігарх зараз досить потужно вкладається у медіа-імперію, зокрема створив новий телеканал. Але варто почекати 5-7 років: він зійшов на гору, а далі буде досить потужно з неї спадати.
Олександр Мусієнко:
В принципі Ахметов та Пінчук таки реально щось профінансували, а от Коломойський з цієї ініціативи Президента просто, здається, в одному з інтерв’ю посміявся. Все ж, поки вплив олігархів на економічну та політичну ситуацію в Україні не подоланий, звичайно, в інтересах Президента було б продемонструвати, що він інший, ніж попередні очільники України, і, як мінімум зменшити цей вплив олігархів.
От у Раді, у тій же «Слузі народу» є представники як Коломойського, так і Пінчука і навіть частково Ахметова. Для таких афільованих до олігархів людей просто з часом намагаються змінювати партійну приналежність в залежності від зміни влади: була БПП провладна – будеш там, тепер «Слуга народу» - значить треба прориватися туди – і в будь-якому випадку треба зберігати вплив при владі.
Загалом олігархи зараз мають величезний вплив на ситуацію в Україні, але не думаю, що керують державою. І не варто забувати: цей вплив залежить і від самих політиків, чи дозволяють цьому впливу поширюватися. Поки бачимо, що вплив олігархів у нашій державі є і він не сильно послаблюється.
Олексій Голобуцький:
Чесно кажучи, я не розумію, чому олігархи взагалі мають давати гроші на розбудову Донбасу: на зруйновану інфраструктуру, яку де-факто заново треба відбудовувати і чи є сенс взагалі це робити? Та й більшість з українських олігархів і без війни гроші не вкладали у модернізацію виробництва, а просто заробляли гроші. Але нехай спочатку ці окуповані території Донбасу повернуть чи заморозять конфлікт або що – тоді побачимо.
Олігархат в Україні побороти реально?
Андрій Золотарьов:
Доба олігархів повинна закінчитися через 5-7 роківЯкщо говорити про стратегічну перспективу – доба олігархів повинна закінчитися через 5-7 років. Але все одно зараз баланс сил не на їхню користь і лише питання часу, коли їх «з’їдять»: чи за допомогою держави це зроблять, чи наші зовнішні партнери допоможуть. Тому зараз де-факто Зеленський опиняється між двох вогнів. Але одна справа – передвиборні обіцянки і бажання, а інші – реальні дії, тим більше, що у нього для цього немає ресурсів. Тому, якщо Зеленський так сильно хоче здійснити в Україні деолігархізацію, для цього йому потрібна потужна команда. А питань щодо цього чимало: «Чи можна сказати, що Зеленський не контролює силові структури?» Ні. Баканов – також в оточенні; якщо говорити про МВС – у пана Авакова власна гра; прокуратура – під зовнішнім управлінням, причому завдання у Рябошапки – не працювати на виконання програми Зеленського, а обнулити цю інституцію.
Відтак олігархи й надалі впливають на стратегічно важливі рішення в Україні, однак вже не керують нею. Хоча у них є люди, які просувають їхні інтереси. От, до прикладу міністр культури Бородянський – людина, яка працювала тривалий час на Пінчука.
Олександр Мусієнко:
Вплив олігархів послаблювати можна і треба, але варто розуміти: Президенти у нас змінюються, а одні й ті ж олігархи як були років 20 тому, так і залишилися досі – і, на жаль, поки мають великий і визначальний вплив на ситуацію як в Парламенті, так і в Уряді, при цьому ще й володіють потужними ЗМІ, зокрема телеканалами, які забезпечують донесення до українців тієї інформації, яка потрібна олігархам, аби коригувати настрої суспільства.
При цьому ми бачимо: як до Порошенка на Банкову свого часу приїжджали олігархи (вночі він любив практикувати такі зустрічі), так і зараз бачимо, як Зеленський зустрічається з ними – на Банкову до Президента, зокрема приїжджав Пінчук. Так само бачимо, що і оточення Президента, як свідчать дані журналістських розслідувань, організовує зустрічі в офісних центрах, які знаходяться у приміщеннях, що належать олігархові Коломойському і його близькому оточенню.
Та вплив олігархів варто послаблювати - зокрема, за допомогою антимонопольного законодавства, впровадження прозорих ринкових відносин й механізмів та ефективній роботі правоохоронних органів.
Олексій Голобуцький:
Загалом це доволі складне питання і один Президент його вирішити не може. Треба, аби весь політичний істеблішмент в Україні ухвалив для себе рішення, чи починають вони грати за правилами. У такому разі наші олігархи перетворилися б у просто великих бізнесменів. Але зараз це точно не є актуальним, хоча й боротьба триває, проте нічим особливим не відрізняється. Та й для українських олігархів скупити більшість депутатів, зокрема зі «Слуги народу», - це лише питання часу. І це можна легко побачити по голосуваннях у Парламенті. Тому, як лобіювалися конкретні законопроекти у Раді, які гарантують певні привілеї олігархам, так і лобіюються.
Марія Волошин, ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ