5 грудня у віці 102-х років відійшла у вічність легенда української повстанської боротьби, зв'язкова Головнокомандувача УПА Романа Шухевича Ольга Ільків.
З цієї нагоди «Вголос» поспілкувався із Юрієм Шухевичем, якому пощастило знати жінку, котра у нелегкі роки повстанської боротьби переховувала його батька.
— Пане Юрію, розкажіть детальніше про ваше знайомство з пані Ольгою. Коли ви вперше зустрілися?
— З Олею Ільків я знайомий ще з 1947 року. Я тоді втік із дитячого будинку на Донбасі, пов’язався з підпіллям, був тут, у Львові, на конспіративній квартирі, і прийшла вона. Тоді ще я з нею практично не контактував, але спілкувався весь час із Даркою Гусак, з Галиною Дидик. Але і Олю на нашій конспіративній квартирі не раз бачив. А потім, як-то кажуть, наші шляхи схрестилися в тюрмі.
— Ви разом відбували термін у Володимирському централі, наскільки мені відомо...
– Так. Але спочатку, коли я був у тюрмі у Верхньоуральську, я з Галиною Дидик, Даркою Гусяк і Катрусьою Зарицькою зустрівся. Там із ними контактував, переписувався. Олі там не було. Оля на той час була в Олександрівському централі. Але пізніше, після смерті Сталіна, ту тюрму Верхньоуральську розформували. Частину з наших відправили у Володимир, а іншу частину — в Олександрівський централ. Я потрапив в Олександрівський централ, а Олю, навпаки, звідти у Володимир послали. Там я тоді її не застав, бо в Олександрівській тюрмі жінок вже не було, як я був. Але пізніше доля звела мене з Олею та з усіма іншими. Мене відправили у Володмир, і там ми вже всі разом були: і Катруся Зарицька, і Галина Дидик, і Дарка Гусяк, і в тому числі Оля Ільків.
— Яким чином вдавалося підтримувати те спілкування?
— Ми листувались весь час, досить тісні контакти підтримували. І я, в тому числі, деколи писав Олі, а вона — мені. І якось, пам'ятаю, я збирався на свободу і вона передала мені свої вірші. То були дитячі поезії і декілька таких, які вона писала у підпіллі. Також Ольга передала мені своє славнозвісне «Повстанське танґо» разом із нотами. Я пробував це пронести, але сталося так, що в день звільнення мені дали нове обвинувачення і я не вийшов на свободу. Це було в 1958 році. Я знову отримав 10 років, вірші в мене забрали.
— Після вашого звільнення зустрілись з пані Олею вже у Львові?
— Коли я повернувся вже у 1979 році до Львова, от тоді я з Олею часто бачився. Сюди ще Дарка Гусяк повернулася, то ми на Різдво, на Великдень зустрічалися, розмовляли. Але дуже багато змінив 1990 рік.
— А що було у 1990 році?
— 5 березня 1990 року було 40 років з дня смерті мого батька. Ми тоді разом з Приходьком Григорієм і ще декількома людьми вирішили таке пам'ятне віче у Білогорщі на місці загибелі Романа Шухевича зробити. Хлопці зі «Спадщини» ще тоді були, насипали там символічну могилу, поставили дубовий хрест, невелику трибунку спорудили. Була моя мама, сестра. І тоді Дарка Гусяк і Оля Ільків теж були на тому вічі. І ось не забуду ніколи промову Олі там. Це віче, загалом, стало символом певних ідеологічних змін у нашому суспільстві. Бо, щоб ви знали, коли я приїхав до Львова у 1979-му, то всі ніби вже й говорили про Січових стрільців, але про УПА мовчали. Боялися люди КГБ, то ж ще Союз був. А ми собі тоді дозволили заговорити про повстанську боротьбу.
— Пам'ятаєте дослівно, що тоді пані Ольга сказала на тому вічі?
— «Друже провідник, голошу слухняно свій прихід і звітую вам від тих, які пережили і не пережили. Дійшли і не дійшли. Але вистояли», — ось як Ольга промовила тоді. Вона говорила і про тих, які ледь не зламались, але яким, як вона сама і як Дарка Гусяк, таки судилось дожити. І про тих, кому не судилось дожити, але які залишалися до кінця вірними тій ідеї. І, знаєте, ці слова мали справді велике значення для України. Бо всі перестали мовчати про УПА. Коли ми провели це віче, то всі замовкли і чекали, що буде. Побачили, що нічого не трапилось, нас не арештували. І ось тоді люди нарешті почали говорити про підпілля.
— Пані Ользі таки вдалось за життя видати свою збірку поезій «Повстанське танґо». Наскільки мені відомо, саме ви писали до неї передмову. Розкажіть про це.
— Так, я якраз слова, які вона на вічі сказала, у передмові до книги її поезій написав. Коли вона книгу видавала, то ще й концерт, пам'ятаю, робила. Мене теж запросила, я тоді отримав від неї книгу в подарунок. Але потім, на жаль, Ольга почала тяжко хворіти, з дому практично не виходила. І ми трохи втратили той контакт. Але, знаєте, віддати належне слід її сину, він доглядав за нею до останньої хвилини її життя. Велика йому шана за ту любов і за ту працю, дійсно тяжку. Поховав він маму, до речі, 8 грудня, в день свого народження...
— Справді, доля пані Ольги була нелегкою. Довгі роки в ув'язненні, розлука з дітьми. Але вона не покладала рук, до кінця боролась, аби відновити із ними зв'язок... І вони їй віддячили за це.
— Коли її дітей арештували в дитячий будинок, вона дуже тяжко переживала це. Самі розумієте, як це: мама в тюрмі, а дітей виховують Бог зна як. Але все-таки, коли вона повернулась звідти та отримала свободу, то зуміла той контакт з ними повернути.
— Без сумніву, пані Ольга була сильною як жінка та особистість. До того ж прожила нелегке життя та зробила дуже багато для України.
— Треба пам'ятати про Олю не лише як про зв'язкову мого батька, а й як про поетесу. Писала вона багато. І цей її внесок, власне поетичний, дуже цінний для України, для нашої культури, для мистецтва, для поезії підпілля. Ось що важливо. Тож за все пані Ользі низький уклін.
Більше про зв'язкову Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, Ольгу Ільків, читайте у матеріалі ІА «Вголос».
ІА "Вголос": НОВИНИ