Зараз у Львові відбуваються конкурси на посади директорів шкіл. Наприкінці минулого навчального року з’явилося 44 вакансії на які могли подаватися всі педагоги, виконавши певні умови. Ці вакансії з’явилися, тому що, згідно з вимогами Закону про повну загальну середню освіту, який набув чинності 18 березня минулого року, всі педагоги, які досягли пенсійного віку, повинні були поступитися молодшим.
Якщо точніше пояснити, то педагогам-пенсіонерам не заборонено працювати. Але на посаду, яку обіймав цей пенсіонер, управління освіти зобов’язане оголосити конкурс. Якщо зголосилося кілька осіб, то проводять конкурс. Якщо не зголосився ніхто, а педагог-пенсіонер має бажання і надалі викладати, то з ним підписують контракт, але лише на один рік. Це стосується як посад директорів, так і посад вчителів.
Ось тільки у Львові міська влада пообіцяла платити директорам зарплату у тисячу доларів.
На жаль, ці конкурси не були проведені протягом літніх канікул. То ж вони відбуваються зараз. І, можливо, триватимуть аж до завершення 2021 року.
Але як і чим живе нинішня школа після запровадження Закону про повну загальну середню освіту «Вголос» поговорив із заступником директора з національно-патріотичного виховання Львівської класичної гімназії, вчителем з 20-річним педагогічним стажем Сергієм Хараху.
Вчителі навчатися не хочуть
Отож, за словами педагога, відтепер від вчителів нової української школи вимагають проходити переатестацію кожні п’ять років. Серед вимог, які встановлені, є і вимоги щороку прослухати 30 годин різноманітних курсів. Протягом п’яти років таких курсів назбирається 150 годин. Уряд обіцяє, що оплачуватиме вчителям їхнє навчання. Але, поки що, вчителі змушені оплачувати курси підвищення кваліфікації самі або ж шукати безкоштовні. Серед обов’язкових курсів, які повинні відвідати вчителі, є курси з інклюзивної освіти та курси з протидії булінгу.
Якщо вчитель здобув потрібні знання швидше, ніж за п’ять років, він може звернутися до кваліфікаційної комісії та пройти атестацію швидше. Адже від цього залежатиме його зарплата.
Сергій Хараху зауважив, що зараз зарплата вчителя без категорії, тобто того, хто щойно прийшов з вишу, складає 5 тисяч гривень. Якщо вчитель зголоситься до додаткових навантажень, то його зарплата складатиме 9 тисяч гривень. Ну а далі вже все залежить від того як він успішно навчається та проходить атестації.
«За попередніх років я проходив курси підвищення кваліфікації. Вони були раз на рік два-три дні. Ми приходили, слухали нудних методистів і наприкінці група збирала кошти, віддавала цим викладачам. Так ми проходили атестацію. А у 2014 році, коли я потрапив на курси ще за цією, старою системою, і почали збирати гроші, я відмовився платити. Я буду складати все сам. Але хабара не дам», - каже вчитель.
Водночас він зазначає, що вчителі вчитися не хочуть вчитися. Тому що вчитися – це складно. Набагато легше прийти, прочитати з конспекту, який написав років 20-30 років тому. Хоча за ці роки стався прогрес в різних науках, в тому числі й педагогіці. А більшість вчителів нічого не хочуть змінювати.
Закон – новий, педагоги – старі
Також Сергій Хараху наголосив, що новий закон про освіту надав автономію навчальним закладам та дозволив директорам проводити свою політику у школах.
Щоправда, аби не було перекосів, створено централізовану систему оцінювання якості освіти. Аудитори школи можуть перевірити школу, якщо надійде сигнал про порушення, надати рекомендації. Але вони не можуть звільнити директора. Зрештою, і чиновники з управління освіти цього зробити не можуть. Їхня роль тепер – менеджити.
«Аудитор може тільки повідомити керівникові громади, що у цій школі, до прикладу, знущаються з дітей. Або ж, що тут низький рівень освіти і показати чому так», - каже вчитель.
І якщо в школі є проблеми, то ніхто, крім громади, не зможе вплинути на керівника закладу. До прикладу, якщо батьків не влаштовує якість освіти, то вони переведуть дітей в іншу школу. А якщо в школі не буде учнів, то її просто зачинять. Громада не витрачатиме коштів на утримання школи, в якій не хочуть навчатися діти.
«Цей аспект є революційним і випередив свій час», - переконаний Серхій Хараху.
Цікаво, що у Львові на конкурс директорів шкіл не подався жоден вчитель, який досягнув пенсійного віку. Проте дехто вигадав нову шпарину: на посаду директора претендує особа, яка була заступником цього директора. Натомість директор переходить на посаду заступника.
Щоправда, Сергій Хараху переконаний, що від зміни доданків сума зміниться.
«Тепер директор школи – це лідер громади. І особа, яка обійме цю посаду, буде прагнути аби у школі відбулися зміни і що його запам’ятають. Тому новий директор схоче аби його запам’ятали як фахівця та сильну особистість. Але, звісно, не всім це вдасться. Школи, які були депресивними, такими і залишаться. Вирвати школу з депресивного середовища можна буде тільки якщо менеджер є кризовим. У нас, на жаль, таких спеціалістів нема», - резюмує він.
Старі директорі шкіл на таке не здатні. Тому на ці посади варто брати молодих осіб.
Кого виховує сучасна школа?
На думку Сергія Хараху, якість освіти, яку отримують українські школярі, дуже низька. Вона була низька саме через те, що донедавна школярі навчалися за принципами радянської школи, яка надавала знання, не потрібні для життя. Так, до прикладу, зовсім не потрібно зубрити напам’ять табличку множення.
«Сучасній дитині не потрібно знати таблички множення, як не дивно це звучить. У кожного є комп’ютер, телефон, смартфон. В основу навчання зараз ставлять актуальність знань та компетентність», - вважає вчитель.
Він зауважив, що раніше уроки в школі починалися з переклички, з перевірки хто є на уроці і хто – відсутній, з перевірки виконаного домашнього завдання, виставлення оцінок. А оцінки до реформи у школі були каральним. Тепер же вчитель повинен починати урок з розмови з учнями, яка б їх зацікавила, питати як минув попередній день, провести невеличку мотивуючу гру. А оцінки будуть формувальними. У початковій школі взагалі скасували оцінювання. А також учням початкової школи не задають домашніх завдань. Адже всю роботу дитина повинна встигнути зробити під час уроку. Щоправда, у старших класах вже такого послаблення не буде.
Викладач вважає, що в школі дітей повинні навчити думати. Причому думати так, щоби дитина могла гнучко реагувати на будь-які виклики.
«А ми виховуємо так, щоб виховати вигідний владі електорат», - каже Сергій Хараху.
Чи винен ковід у низькому рівні освіти?
Минулого року, у березні, всю Україну зачинили на карантин через загрозу поширення ковіду. Тепер вже зрозуміло, що то була своєрідна, невдала репетиція. Але хтось дав собі раду з тим, а хтось – ні.
За словами заступника директора Львівської класичної гімназії, у їхньому навчальному закладі на той момент вже діяв електронний журнал. Тому проблеми з комунікації з учнями не було.
«Вчителі давали завдання учням через електронний журнал. А ми починали опановувати скайпи, зуми, вайбер. Але це було на рівні власних ініціатив. Ми, як і всі інші навчальні заклади, не були готові до карантину. Тому ми дуже чекали коли ж він закінчиться», - зізнається педагог.
Сергієві Хараху було легше, тому задовго до карантину він вже записував відео своїх уроків та викладав їх на своєму каналі у ютубі. Залишалося тільки давати посилання на них і виконати завдання. Надалі він продовжив цю практику.
Окрім того, вчителі контактували з учнями через зум.
А ось у сільських школах дистанційна освіта була зірвана зовсім. Як не дивно, але у багатьох населених пунктах слабкий інтернет або його нема зовсім. Зрештою, дуже багато вчителів старшого віку абсолютно не могли опанувати новітніх технологій комуні кування. Тому навчання в деяких випадках проходило так: вчитель телефонував одному з учнів, давав завдання прочитати певний параграф у підручнику, а потім той учень телефонував однокласникам і переказував що треба зробити.
«Міністерство тоді рекомендувало вчителям виставляти оцінки за другий семестр на підставі оцінювання в першому семестрі», - каже вчитель.
За його словами, зараз пробіл знань вже існує і він є пролонгованим. А коли це виявиться і як, ще ніхто сказати не може.
«Те, що покоління, яке вчилося під час карантину, є менш освіченим, ніж ті, які карантин не застали, - це однозначно. Вони менш підготовлені до життя. І це вже ніяк не виправити», - переконаний Сергій Хараху.
А коли карантин завершився, то вчителі намагалися наздогнати навчальну програму, не навантажувати учнів та на контрольні давати легші завдання. Тому, на його думку, карантин для української школи – це удар.
Нагадаємо, як уже повідомляв «Вголос», у Львові на посаду директора школи претендує, в середньому, вісім осіб. Також міська рада розробляє алгоритми нарахування премій директорам кращих шкіл.
ІА "Вголос": НОВИНИ