У 1991 році українці, здобувши незалежність, натомість втратили усі свої накопичення, які роками відкладали в радянському «Сбербанку» заради «кращого майбутнього». За різними підрахунками після розвалу СРСР українці недорахувалися 130 мільярдів гривень накопичень. Хоча за словами економістів, якщо ці суми проіндексують – ціна питання була на трильони гривень.

Втрата заощаджень часів СРСР: як це відбувалось

На території Радянського союзу, зокрема і в Україні, до 1992 року діяли мережі «Сбербанків». Саме туди українці, як і інші члени СРСР несли свої і так невеликі заощадження: хтось мріяв купити машину, хтось квартиру, дачу, а хтось – допомогти дітям чи онукам.

Проте у 1991 році з проголошенням Незалежності 24 грудня 1991 року відбулась також і ліквідація «Сбербанку СРСР». У 1992 році українці кинулись масово знімати із своїх рахунків готівкові рублі. Проте грошей у державній казні не було: більшість заощаджень українців зберігалось у Москві, ще частину – держава витратила на кредити чи компенсації. Як наслідок – усі вклади СРСР були заморожені з 1992 року і фактично по сьогоднішній час. А майже 53,7 мільйонів рахунків українців опинились у «невагомості».

Як боролись за кошти СРСР

Прикметно, що вже у березні 1992 року Україна разом із іншими колишніми радянськими республіками підписали Угоду про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, згідно з якою Україна взяла на себе зобов'язання щодо погашення державного боргу населенню в об'ємі пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася станом на 1 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку СРСР на території України.

Тоді ж була укладена Угода про розподіл активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав-учасниць СНД. Нею передбачалося створення спільної комісії, яка б розробила механізм розподілу активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР. Але Росія передумала підписувати цю угоду та надавати будь які документи.

У червні 1992 року МЗС України оголосило ноту протесту про те, що Україна не може гарантувати виплату заощаджень, оскільки усі кошти із Держустанов СРСР були переведені закордон. Проте вже у вересні Законом України від 16 вересня 1992 року «Про державний внутрішній борг України» було передбачено включення до складу боргових зобов'язань Уряду України частини боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, взятої на себе Україною.

21 листопада 1996 року Верховна Рада України прийняла  Закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», який проіндексував радянські заощадження. Але відтоді особливо ніхто не думав про те, щоб їх виплатити. Згодом було багато ідей, що робити далі – від почати виплачувати заощадження з 2004 року до того, щоб визнати втрачені вклади кредитом, наданим Росії Україною під 7% річних.

Спроби повернення вкладів

Натомість питаннями радянських вкладів ефективно напередодні виборів маніпулювали українські політики. Так, уряд Тимошенко у 2007 році почав видавати по одній тисячі гривень із заощаджень колишнього СРСР. Це спровокувало масові черги біля приміщень «Ощадбанку», а гроші у народі отримали назву «Юліна тисяча».
«Як у 2008 році люди отримували тисячу гривень… В ощадкасах по всій країні - величезні черги. Робота всюди організована дуже погано, не вистачає ані грошей, ані касирів. Наприклад, у Чернігові «Юліну тисячу» видають по талонах, які виписують у банківських відділеннях, порахувавши, яку кількість людей касири фізично можуть прийняти впродовж робочого часу. Вже за кілька днів після старту виплат країну охоплює паніка: за чутками, грошей вистачить не всім. Інваліди втрачали свідомість у чергах, фіксуються перші смертні випадки – люди помирають від інфаркту. Пенсіонери де-не-де виходять на стежку війни, або нападаючи на банківські відділення, або навіть «мінуючи» їх по телефону. Згодом пенсіонерам «Юліну тисячу» починають доставляти додому спеціально призначені банківські працівники. Після цього відразу зростає кількість нападів на них - великі суми грошей, що ці люди носять без жодної охорони, приваблюють криміналітет», - згадував відомий письменник Андрій Кокотюха.
Прикметно, що тоді гроші й справді отримали далеко не всі. Так, у Реєстрі вкладників заощаджень громадян було зареєстровано понад 12 мільйонів українців, проте обіцяну тисячу отримало лише трохи більше, ніж 6 мільйонів.

Згодом і Янукович надумав видавати по тисячі гривень із радянських заощаджень, проте це не увінчалось успіхом. Після виборів про вкладників усі забули.

Проте історія із радянськими заощадженнями отримала своє продовження і у 2021 році. Так, міністр фінансів Сергій Марченко сказав в ефірі телеканалу "Україна 24" заявив, що українцям можуть повернути колишні вклади, проте тільки за умови, що Україна стане заможною державою.

Тож куди ділись гроші вкладників радянського «Сбербанку»? Та чи реально їх повернути? Про це ІА Вголос запитав у ексміністра економіки України Володимира Ланового, голови Комітету економістів України Андрія Новака та доктора економічних наук Олега Кузьміна.

Як працювала банківська система у СРСР і як функціонували ці вклади?

Володимир Лановий:

Цими заощадженнями людей фінансувалися вкладення майже в усі галузі союзної економіки. При цьому об’єкти інвестування, як відомо, представники влади вибирали за політичними мотивами. Наприклад, задля освоєння нових територій, забезпечення зайнятості жителів, посилення обороноздатності. Позики суб’єктам економіки були практично безвідсотковими (ставка не перевищувала 3% у вигляді премії банку), вони не фінансували підприємницькі вдосконалення і не забезпечували прибутки (за соціалізму підприємництва не було). Ті кредити не вимагали повернення до Сбєрбанка, залишок вкладів у якому щороку зростав: люди заощаджували більше, ніж знімали з рахунків. Підприємства-боржники або повертали позики до галузевого банку (приміром, Промбудбанку), або борг узагалі списували. Його не повертали, бо не було переходу права власності: і кредитором (Сбєрбанк СРСР), і одержувачем позики (суб’єкти господарювання) була та сама особа – союзна держава. Таким чином, заощадження громадян матеріалізувалися в майнових об’єктах на території країни і до Сбєрбанка не поверталися.

Основне фінансування банків формували громадяни, які заощаджували в них невитрачену частину зарплати. При цьому грошей у населення залишалося багато, бо в тій системі з характерним хронічним дефіцитом споживчих товарів та послуг їх не було куди витрачати. Тобто головним джерелом банківських кредитів була зарплата працюючих. А тому не дивно, що гальмування споживання було одним із пріоритетів економічної політики за радянської влади.

Куди ділись ці вклади?

 Володимир Лановий:

У 1992 році, коли ми перейшли на свою власну грошову систему, гроші на рахунках в Ощадбанку були заморожені, а їх видача – зупинена.

У момент розпаду поточний залишок грошових фондів перебував на рахунках у центральному відділенні та республіканських філіях банку. З початком гіперінфляції 1992-го вкладники кинулися знімати гроші зі своїх рахунків, але готівкових рублів уже не було: більша їхня частина матеріалізувалася у вимоги за кредитами та правами власності на матеріальні об’єкти, менша або вилучена до Москви, або (та частина грошей, що залишалася на території України) не була забезпечена в потрібних обсягах готівковими рублевими номіналами

І так було до 1996 року. Гроші не видавались, а тому вони знецінились. А у 1996 році була грошова реформа, котра змінила всю суть української економічної системи. Тоді сто тисяч купоно-карбованців були прирівняні до 1 гривні. У той же час в «Ощадбанку» заморожені кошти лежали і вони були знеціненні, а тому в 1996 році Парламент прийняв закон, яким ці гроші були проіндексовані та помножені на коефіцієнт. І тоді вийшли, що ці проіндексовані гроші становлять 130 мільярдів гривень або 100 мільярдів доларів. Закон визначив, що ці гроші повертатимуться людям у процесі відновлення економіки. Джерелом погашення цих боргів встановлено бюджет України. І як тільки там з’являться гроші – вони направлятимуться громадянам.

«Історія про вивезення усіх грошей у Москву – це легенди»

Історія про вивезення усіх грошей у Москву – це легенди. Радянські рублі після виходу із «рубльової зони» у 1992 році у нас залишались. При цьому – це були запаси Національного банку України. У 1992 році в обігу знаходились, як і рублі, так і карбованці. Ощадбанк був єдиним для всього Радянського союзу. Звичайно, центральний апарат був у Москві і він міг з України вивести заощадження, але це не означає, що ми не могли собі надрукувати на рахунках в «Ощадкнижках». Ми ж відсіклися від Росії, а тому історія із вкладами – це наше невігластво та наша проблема.

Олег Кузьмін:

А я все ж дотримуюсь думки, що ці гроші були вивезені у Росію. Навряд чи варто очікувати на повернення коштів вкладникам колишнього СРСР. Після того, як Україна проголосила незалежність, була створена своя фінансова система. І якби ми одразу тоді мали можливість, а можливо ми її і мали, то просто тоді потрібно було звернутись у міжнародні суди. І зараз ми могли б принаймні боротися за ці гроші. Але цього не було зроблено, а тому усі зобов’язання Україна, як нова держава змушена взяти на себе. Що вона власне і зробила. Україні тоді треба було бути активнішим у фінансовій сфері та відстоювати свої інтереси та фінансові права. Але тоді не було і фахівців, які б тоді могли вирішити це питання. Все було зосереджено у Москві. В Україні були лише філіальні установи.

Тобто заощадження реально повернути?

Володимир Лановий:

Зрозуміло, що з бюджету можна виділити гроші у плановому порядку або мати профіцит бюджету, з чого можна буде погасити ці борги. Є ж закон і його треба було виконувати. Але уряди, які досі діяли в Україні виконували цей закон лише один раз, коли Тимошенко видала лише по тисячі гривень. Це звичайно не «Юліна тисяча», а – державна, але вона, як і її попередники та наступники повинні були виділяти гроші на повернення боргів перед українцями.  Проте цього ніхто не робив. Зараз минуло майже 25 років, люди помирають, гострота питання спала. Проте, влада, маючи величезний борг перед населенням, набирає нові борги вже на міжнародній арені. Відбулась девальвація гривні – спочатку до 5 гривень за долар, потім – до 8, зараз – вже майже до 30. Це означає, що уряди просто знецінювали гривню, ввімкнувши друкарський верстат.

Якщо влада дозволяє собі робити такі заяви, то не потрібно дурити людей – ці суми потрібно проіндексувати, бо тепер це вже трильйони гривень. І треба мати розуміння, звідки їх брати.

«Вклади можна повернути тільки з Держбюджету»

Олег Кузьмін

Звичайно, що це дуже погано, що люди в одну мить втратили усі свої накопичення. Бо були і такі люди, які на цю ощадну книжку збирали гроші все життя. Але Москва нам цих грошей уже не поверне, а тому я не вірю, що людям можливо виплатити ці гроші.

Єдиний можливий вихід – це дійсно, коли держава візьме на себе ці зобов’язання та поверне людям накопичення із власного бюджету. Це можливо лише в одному випадку: коли ми станемо дуже багатими. Зараз навіть розмови про це не мають сенсу.

Андрій Новак:

Щоб повернути вклади СРСР, їх треба повернути звідти, куди вони були перераховані, а саме – з Москви. Бо після розпаду Радянського союзу за рішенням «Сбербанку» СРСР  усі гроші з вкладів жителів Української РСР за один день були перераховані у центральне відділення «Сбербанку СРСР». І за словами першого президента України Леоніда Кравчука – ця сума становила 130 мільярдів гривень. А тому повернення може відбуватись тільки з Росії.
Те, що у нас називають «поверненням» - це свого часу робила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка видала по тисячі гривень. Але це ніяке не повернення – це гроші, які виплачувались із державного бюджету України. Тобто, це була компенсація із державного бюджету. А тому всі розмови чиновників, які кажуть, що повертатимуть українцям гроші СРСР, розраховані або на наївність, повне нерозуміння ситуації чи на відвертий популізм. Ці гроші можна буде повернути лише у тому випадку, якщо Москва добровільно погодиться на такий крок. Це можливо у формі міжнародних угод із Росією, якщо у Кремлі визнають, що так потрібно зробити. Зараз радянського рубля немає ні у Росії, ні в Україні: це все потрібно індексовувати. Якщо у ті часи, середня зарплата була сто рублів, а зараз 10 тисяч грн.  Відповідно 130 мільярдів зараз приблизно становить – 130 трильйонів гривень.

Марія Чижевська, ІА Вголос

Читайте також...

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!