Зарваниця – село на Тернопіллі, з яким пов’язують з’явлення Матері Божої у сні одному з ченців. Він рятувався після руйнації (1240) в Києві Десятинної церкви (Успення Пресвятої Богородиці). Саме тут монах віднайшов у криниці ікону Пречистої Діви. За іншим переказом, раптово прокинувшись, інок побачив у повітрі сяючий образ Богородиці. Звідси пішла назва «Зарваниця», бо Діва Марія сон зарвала. До слова, джерело теж виявилося чудодійним. Воно, зокрема, уславилося зціленням самого князя Василька Теребовлянського. Згодом на цьому місці звели церкви, каплиці та монастир. Образ Зарваницької Богоматері було визнано чудотворним і короновано (1865). Після останньої війни зарваницькі святі місця всіляко нищила безбожна радянська влада. Відбудова Зарваниці почалася лише 1989-го. Зокрема, у травні 1995-го тут Греко-католицька церква повторила проведене ще 1045 р. (тоді був певний ювілей події – 950-ліття !!!) Ярославом Мудрим посвячення України під покров Пріснодіви.
Тож цілком закономірно, що в роки національного, політичного і духовного пробудження нашого народу в переддень та в дні святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України шляхи-дороги багатьох паломників пролягли до Зарваниці. Особлива загальнолюдська та християнська місія у славному звершенні цієї традиції, її відродженні в сучасних умовах, належить нашим славним землякам Степанові Хмарі, Іванові Гелю, Павлові Василику, братам Сімкайлам – Миколі та Григорію. Незважаючи на шалений спротив тодішньої влади, чималі труднощі в організації, інші негаразди, їм удалося з Божою допомогою згуртувати християнську спільноту в одне ціле людське єство і ще раз заявити про живу і дієву Церкву українського народу.
28 січня 1988 р. на адресу Червоноградського міського виконкому надіслали лист. «Апарат уповноваженого ради у справах релігій надсилає для відповідного реагування акт про порушення радянського законодавства про релігійні культи гр. Хмарою С. І., який проживає у м. Червонограді. Про наслідки просимо повідомити апарат уповноваженого».
28 липня 1988 р. лист аналогічного змісту, щоправда, із прізвищем іншого «порушника» – Геля Івана Андрійовича – спрямували на адресу виконкому Шевченківської районної ради м. Львова. Наступна сторінка архівного джерела містить світлину від 17 липня того ж року, на якій зафіксовано виступ Івана Геля на велелюдному мітингу людей у с. Зарваниці.
Відтак можемо прочитати текст акта від 17 липня 1988 р. У ньому йдеться, що 16 і 17 червня 1988 р. за селом Зарваниця в урочищі «Святе місце» (на місці колишньої каплички) віряни-уніати святкували. Організатор події – єпископ Василик Павло Якимович, мешканець с. Барів Бучацького району Тернопільської області. Був там також Гель І. А., який закликав вірян вести боротьбу за відкриття української католицької церкви. Говорив, що працівники міліції порушують закон і втратять авторитет у віруючих. Допомагали зазначеним особам священики, брати Сімкайли – Микола та Григорій, мешканці с. Підпечера Івано-Франківської області. Мешканець с. Болехів Долинського району цієї ж області Лесів Ярослав Васильович та мешканець м. Івано-Франківська Войтишин Володимир допомагали їм відправляти уніатські культові церемонії, а також збирали підписи з вимогою відкрити уніатську церкву в с. Зарваниця.
За офіційними даними, упродовж 16-17 липня 1988 р. у с. Зарваниця зібралося понад 2 тисяч віруючих із Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей. Серед них було чимало молоді із засобами звукозапису, відеокамерами. Перед початком Богослужіння група вірян установила хрест на честь 1000-ліття хрещення Русі-України. Серед численних сакральних пам’яток були ікона Зарваницької Божої Матері та хоругви. Періодично в різних місцях згромадження людей лунали заклики: «За нашу Українську церкву». Чимало людей закликали не голосувати за депутатів, котрі «утискують» уніатську віру, подекуди висловлювали грубі нападки на РПЦ та її ієрархів. Богослужіння тривало від 12 до 16 години. Проводив його єпископ Павло Василик у супроводі групи греко-католицьких священиків. Наприкінці Богослужіння відбулось освячення води, хрещення і причастя вірян.
Під час ювілейної прощі можна було придбати хрестики, ікони, церковні календарі, молитовники. Особливо активними були понад 200 молодих віруючих. Органи влади склали 8 актів про адміністративні порушення законодавства про релігійні культи, на 5 священиків – матеріали скерували у прокуратуру. Відтак їм винесли прокурорське попередження. Із 19 вірянами проведено так звані профілактичні бесіди (Ярослав Стоцький).
25 липня 1988 р. партійний працівник відділу пропаганди й агітації Тернопільщини писав: «Заходи, які застосовувалися по лінії адміністративних, партійних і радянських органів з недопущення зібрання, позитивних результатів не дали. Не реагували віруючі і на офіційні попередження про незаконність зібрання і вимогу розійтися» (Ярослав Стоцький).
16 травня 1989 р. у с. Стара Сіль дільничний інспектор Старосамбірського районного відділу внутрішніх справ склав ще один акт (протокол АА №034762) про адміністративне правопорушення, вчинене Іваном Андрійовичем Гелем. Ішлося про те, що цього дня о 10 годині у сільську раду прибули громадяни Гель І. А. та Зеленюх П. С., які влаштували несанкціонований мітинг. Тут Гель І. А. закликав людей не дати церкву на поталу, краще спалити себе і церкву. Такі слова інкримінували як здійснення адміністративного правопорушення, передбаченого Указом Президії Верховної Ради СРСР (28.07.1988 р.) «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», а також аналогічного Указу Президії Верховної Ради Української РСР (3 08. 1988 р.). Під протоколом значилися прізвища, імена і по батькові та підписи свідків, понятих. «Правопорушник» Гель І. А. від пояснення та підпису відмовився.
До зазначеного протоколу додавали чотири пояснення та довідку. Серед них – пояснення інспектора військового обліку Старосолянської селищної ради. У ньому зафіксовано, що «16 травня 1989 р. біля селищної ради с. Стара Сіль відбулося зібрання громадян, на якому виступав мужчина середнього росту, сивий, з бородою, який представився людям, як голова комітету по захисту Української Католицької Церкви. Прізвище свого не назвав, а у виступі закликав присутніх добиватися католицької Церкви, не піддаватися на провокації, єднатись у своїй вірі. Разом з ним був невідомий мені мужчина у чорному плащі, якого перший, вищевказаний мужчина, називав католицьким священиком, який 26 років був у підпіллі. Куди вийшли ці двоє – я не зауважила, так як була на той час у своєму кабінеті».
Друге пояснення дала голова правління колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС, мешканка с. Стара Сіль. Вона засвідчила, що «у приміщенні сільради чоловік, який назвав себе Гелем І. А., а свого товариша – священиком Зеленюхом, запитав – де знаходиться священик Нискогуз М. В. Йому відповіли, що Нискогуз зараз звільниться. Після цього Гель І. А. вийшов і почав виступати перед людьми. Зміст його виступу зводився до заклику боротися за УКЦ, не піддаватися на провокацію органам влади. Також він приводив приклад, як в одному селі парафіяни пригрозили спалити церкву і себе. Тоді їм дали католицьку Церкву. Після цього під спів релігійної пісні Гель та Зеленюх сіли в машину Нискогуза і від’їхали».
Третє і четверте пояснення маємо від голови виконкому Старосолянської селищної ради та чергової в селищній раді. Вони подали майже аналогічні тексти, порівняно із попередніми. Як бачимо, до пояснень органи влади запросили відповідних посадових осіб селища та колгоспу, а також чергового на той час у селищній раді. Очевидно, що це, з одного боку, свідчить про об’єктивну заангажованість таких людей, а з іншого – підтверджує, що простих людей органи влади не залучали до пояснень. Чому? Або люди відмовилися від таких свідчень, або влада боялася отримати від них інші дані.
У згаданій довідці йшлося про те, що «у виконком селищної ради ніхто не звертався за дозволом на проведення 16 травня 1989 р. зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій у селищі Стара Сіль, рішення по цьому питанню не приймалося». Всі матеріали завірено печаткою виконавчого комітету Старосамбірської районної ради та підписом працівника загального відділу райвиконкому.
В іншому інформаційнму повідомленні йшлося про те, що мешканець с. Росохач Чортківського району Сеньків Іван Йосафатович організував причастя віруючих. Мешканець с. Білобожник Сеньків Тарас Павлович сповідав вірян. Хмара С. І. закликав віруючих до спротиву працівникам органів влади та збирав підписи незадоволених людей.
24 серпня в апараті уповноваженого було підготовлено й відправлено лист із повідомленням, що 17 липня 1988 р. в околицях с. Зарваниці відбулося зборище уніатів. Тут було зафіксовано автобуси, які привезли «проуніатські елементи». Повідомлення надіслано: виконкомам Червоноармійського та Ленінського (м. Львів), Нестеровського і Яворівського районів, а також міських – Дрогобицького, Стрийського, Трускавецького, Самбірського і Червоноградського.
Процитую листа до виконкому Ленінської районної ради: «Апарат уповноваженого ради у справах релігій повідомляє, що 17 липня 1988 р. в районі с. Зарваниці Теребовлянського району Тернопільської області на зборищі уніатів були зафіксовані автобуси, які привезли проуніатських елементів. Зокрема, ЛАЗ–«Ікарус» № 79-84 ЛВЛ, який закріплений за ВО «Львівелектропобутприлад» (вул. Угорська, 26, п/я 87-64). Просимо відповідно прореагувати і повідомити апарат уповноваженого».
Збирали відповідні органи і списки автобусів та їхніх водіїв, які довозили людей до Зарваниці, адреси АТП, яким належали автобуси, прізвища керівників цих підприємств. Очевидно, що зазначені дописи зроблено для тиску, ймовірно, адміністративного чи ідейного впливу на відповідних посадових осіб організацій, до яких належали зафіксовані в с. Зарваниці на Тернопільщині транспортні засоби із Львівської області.
Матеріал підготовлено на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 526. –Арк. 125, 126, 127, 129, 128, 136-137, 138.
Юрій Боруцький, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ