До серпня 2020 року люди, які переїхали до Львова з Білорусі, зовсім не знали, що таке опозиція. Вони просто прийняли участь у акціях минулого року вдома, так говорить Олексій Францкевич, білоруський опозиціонер, керівник «Білоруського кризового центру» у Львові.
Олексій показує на ноутбуці минулорічні спогади – фотографії з величезними чергами, які нагадують соцмережі і коментує: «Так виглядала вся Білорусь. Стояли намети для альтернативних кандидатів на вибори президента. Люди були готові голосувати хоч за табуретку, але не за діючу владу. Люди дійсно вірили, що в Білорусі можуть бути демократичні вибори».
Лукашенко за репресіями перевершив Сталіна
На таке піднесення народу вплинуло чотири речі: бажання змінити владу, пандемія Covid-19, через яку у багатьох білорусів знизився достаток і вони побачили, що у рідній країні людське життя нічого не варте, те, що виросло нове IT-шне покоління, фінансово незалежне від держави і влади, яке бачило краще життя завдяки подорожам. А також - виникли Телеграм-канали, які не підпорядковувалися владі, створені мислячими молодими людьми.На сьогоднішній день в Білорусі 451 людина офіційно визнана політв’язнем. “Цю цифру сміливо можна множити на 10, 20, - говорить Францкевич. - Понад 1000 в’язнів, понад 30 тисяч білорусів потрапили під репресії, а це згвалтовані, пораненні світлошумовими гранатами, піддані тортурам. Лукашенко за репресіями перевершив Сталіна. Того, що відбувається сьогодні в Білорусі, не було 70 років”.
За його словами, найбільше в Білорусі самопроголошена влада боїться думаючих людей. «Ніхто не думав, що народ об’єднає національна символіка. Ніби з 1994 року люди з-під матраців дістали прапори і вийшли на вулиці», – говорить опозиціонер.
Те, що білоруси одразу заявили про мирний протест і не були радикально налаштованими, опозиціонер вважає правильним, адже переконаний, що Лукашенко [на відміну від Януковича в Україні] одразу застосував би армію. До того ж Росія, безперечно, скористалася б цією ситуацією: «І був би кримський сценарій, тільки у нас захопили б усю країну».
Найбільше білорусів переїжджають до Литви, Польщі та України
Сьогодні найбільше білорусів вимушені залишати рідну країну, переїжджаючи до Литви, Польщі та України.Як говорить Олексій Францкевич, у Литві є політичне рішення – допомагати, сприяти білорусам, що змушені втікати від репресій вдома. До того ж, там розташований штаб народної лідерки Світлани Тихановської.
Польща так само, зробила великий крок назустріч білорусам – ввела громадянську гуманітарну візу, яка надає право білорусам упродовж року мати подібні до поляків права.
У Львові ж «Білоруський кризовий центр» займається тим, що допомагає своїм громадянам з політичним переслідуванням вдома, залишати країну і отримувати польську візу на території України, без страху з дня на день бути затриманими.
«Львів став таким собі перевалочним пунктом. Відверто кажучи, українське законодавству у відношенні білорусів, іноземних громадян дуже криве, – говорить Францкевич. – Українське керівництво пішло назустріч, продовживши термін перебування з 90 до 180 днів на території країни. І ще є спрощена програма для ІТ-спеціалістів. Для решти – катастрофа, неможливо знайти роботу, неможливо отримати громадянство…»
Олексій Францкевич подавав запит для спрощення отримання легалізації білорусів міністру закордонних справ Дмитрові Кулебі, з проханням визнати Білорусь небезпечною країною у розрізі українців. Йому відповіли, що позиція щодо Білорусі незмінна, а українцям з серпня 2020 року радять за можливості утриматися від поїздок у цю країну. Щодо білорусів на території України – рішення немає.
Є білоруси, які не хочуть їхати до Польщі чи до Литви, вони хочуть жити в Україні, працювати, сплачувати податки. Але в них немає гарантій, що у випадку екстрадиційного запиту, їх не видадуть.
На сьогодні у Києві найбільше переселенців з Білорусі. Близько 250 білорусів, які виїхали з країни з політичних мотивів, зараз проживають у Львові. Але це не точна цифра.
Ці люди навіть на території іншої держави, бояться про себе заявляти голосно, їм здається, що у будь-який момент приїде автозак. І практично кожен з них потребує психологічної підтримки.
«У когось виникли посттравматичні синдроми, в когось якісь сплески агресії. В кожного щось своє. Після відбування строку, після знущань, після просто побаченого», – говорить Францкевич.
Разом з тим, білоруси, які живуть в Україні, не підтримали протестів на Батьківщині.
«Білоруська діаспора, яка живе в Україні говорить іншим білорусам, які зараз вимушені поїхати з рідної країни через репресії, словами Януковича: «Астанавітєсь! Ви хочете, щоб вдома було, як в Україні?» Мовляв, у вас тут війна, корупція, а там немає. Вони підтримують Лукашенка», – розповідає опозиціонер.
Та він відзначає, що самі українці, львів’яни дуже підтримують білорусів, ставляться з розумінням і за це їм велика подяка.
Між спецслужбами обох країн можуть бути свої домовленості
Про програми допомоги від діаспори, розповідає інший опозиціонер – Віталій Макаренко, голова Могильовської обласної організації партії «Білоруський народний фронт», один із десяти обвинувачених у справі про замах на вбивство Олександра Лукашенка В опозиції він 24 роки; жартує, що найобразливіше те, що звинувачують його після розмови в Zoom, на якій він був присутній формально і навіть нічого не говорив. Віталій встиг залишити Білорусь поки його не подали у розшук. Дружина Віталія львів’янка, отже чоловік переїхав до нашого міста.
«Кілька років я думав, що вже втомився, не маю сили на опозицію, хочу покинути все і жити приватним життям. Але минулого року подумав, що зараз до перемоги значно ближче, ніж було в 1994 році», – говорить Віталій Макаренко.
«Я навіть бачу по діаспорі. Так, деяка частина аполітична, їх хвилює достаток, поїздки до Польщі. Але значна частка людей зараз дуже активна, в них горять очі, вони хочуть бути білорусами», – додає він.
За кілька місяців після подання документів на отримання статусу біженця, Макаренко отримав довідку про звернення на його отримання. За його словами, ця довідка дає право бути неекстрадованим на запит Білорусі. Чоловік має інформацію, що генеральний прокурор Блорусі зробив запит у США та Україну, щоб були видані фігуранти справи про держпереворот.
Віталій Макаренко сподівається, що його не видадуть, але боїться, що між спецслужбами обох країн можуть бути якісь свої домовленості.
Наразі Віталій зізнається, що в Україні йому складно, адже без конкретного статусу і прав, він не має змоги влаштуватися на роботу чи відкрити власну справу.
«Просив допомогу у діаспори. Є декілька фондів, які позиціонують себе, як допомога переселенцям, які підпали під репресії і переслідування», – розповідає чоловік.
За його словами, Україна серед найближчих до Білорусі країн – найбільш неприхильна до мігрантів.
«Вбиваєш у пошук «допомога білорусам», пишеш їм, а вони відповідають: «Ми допомагаємо лише штабу Бабарико-Тихановської… Я знайшов два-три фонди, від одного отримав на місяць допомогу. Якщо в мене буде визначений статус, то буде вирішуватися питання з пошуком роботи чи з відкриттям бізнесу», – додає Макаренко.
«Нас питали, чи ми хочемо, щоб було, як в Україні, а ми відповідали: «Так, хочемо!»
Василь - ще один білорус, який змушений був залишити рідну країну і оселитися у Львові. В кінця жовтня минулого року 19-річного хлопця затримали на мітингу у Мінську і ув’язнили на кілька діб. Після звільнення його почали викликати на допити. Спочатку у якості свідка, потім у якості підозрюваного.“Мені вдалося відкрутитися тільки через те, що я захворів на Covid-19, - говорить хлопець. - У мене була офіційна причини не з’являтися”.
До завершення карантинних двох тижнів Василь зрозумів, що від підозрюваного до звинуваченого зовсім недалеко. Відтак, вирішив втікати.
Хлопець зізнається, що протягом життя зовсім не цікавився політикою, йому було байдуже. А коли минулої весни почали затримувати опозиційних кандидатів у президенти, і це набуло розголосу, йому стало цікаво.
“Я зрозумів, що це повне свавілля. А коли вибори сфальсифікували, я почав ходити на протести. Вирішив, що не мовчатиму, оскільки це неправильно, повинні бути вибори”, - говорить хлопець.
“Нас постійно намагалися залякати фразами: “Ви що, хочете, щоб було, як в Україні?”, а ми відповідали: “Так, хочемо!”, - пригадує хлопець.
“Під час перших затримань людей відбувався повний треш. Людей били, катували, вбивали. Потім на кілька місяців трохи все стихло. Мене побили при затриманні у під’їзді, а потім у РВВС погрожували і били, коли я відмовлявся підписувати протоколи - абсолютно брехливі і вигадані. Наприклад, що я чинив непокору. А як можна чинити непокору, сидячи на колінах у під’їзді?” - говорить Василь.
Йому давали вибір - або підписуй протокол, або зробимо тебе інвалідом…
Обираючи, куди втікати, Василь розглядав найближчі держави: Литва, Латвія, Польща - країни Євросоюзу, куди потрібна віза, і Україна та Росія.
“Росія не викликала довіри і насправді, добре, що я туди не поїхав, оскільки були випадки, що росіяни видавали політичних біженців. Візи у мене не було, тож, залишався один варіант - Україна”, - розповідає Василь.
Вже пів року хлопець мешкає у Львові. Зізнається, що кілька місяців спочатку відходив від пережитого вдома, перший час жив на особисті заощадження і допомагали знайомі. Потім шукав роботу і не так давно йому вдалося її знайти.
За його словами, умови для білорусів в Україні зовсім не до порівняння з тими, які створює Польща.
“Поляки роблять безкоштовні гуманітарні візи, які також можна зробити і у Львові, поїхати туди, і там забезпечуть роботою, житлом, харчуванням. І можна бути на 100% впевненим, що Польща не видаватиме політичних біженців. Щодо України, такої впевненості немає. Немає однозначної позиції української влади”, - говорить Василь.
Хлопець оформив тимчасову посвідку на проживання в Україні. За його словами, статус біженця видається один раз і якщо людина потім повертається туди, звідки втекла, це все анулюється.
“За останні пів року, я одного разу лише зустрів українця, який не підтримував білорусів і говорив, що Лукашенко - його друг. Напевно, в нього щось не так з головою. А насправді, коли українці дізнаються, що я білорус, то дуже мене підтримують і ставляться позитивно”, - розповідає хлопець.
Особисто Василь знає близько 50 білорусів, які живуть у Львові. Він говорить, що насправді люди бояться і не хочуть розголосу. Хлопець одразу не може сказати, чого насправді білорусам не вистачає в Україні, але подумавши додає:
“Було б добре, якби білорусам можна було простіше знаходити роботу. Єдине, кому щастить більше, - це IT-ішникам, але є багато людей інших професій”.
Дар’я Бура
ІА "Вголос": НОВИНИ