А хто, як не наша «еліта», особливо політична, яка є обличчям країни та представляє інтереси простих українців у цілому світі, мала би бути такою. Та, на жаль, маємо те, що маємо. Публічні бійки, сварки, нецензурна лексика, сленг та кримінальний жаргон 90-х – ось чи не основні характеристики публічності наших політиків та керманичів.
Звісно, найяскравішими «зірками» українського політичного небокраю залишаються колишній президент-утікач Віктор Янукович із його «йолкою», «Анною АхмЕтовою» та «увікмни країну», а також колишній прем’єр-міністр України Микола Азаров (Азіров, як його охрестили у народі) із своїми «кровосісями», «папірєдніками», «потняками податків» і т.д.
Представники української політики післяреволюційного періоду майже нічим не відрізняються від своїх попередників-утікачів.
Наведемо деякі приклади із «культури мовлення» та поведінки нинішньої української політичної «еліти».
Олег Ляшко у спілкуванні із правоохоронними органами:
«Совісті у вас немає! Ви не офіцери! Ви – подонки! Подонки і сволочі!»
«Ти – скатіна, а не майор міліції! Я тебе не обзиваю! Я тебе грохну, якби ти попався. Я би на вилах виніс…».
Про себе: «Я чернігівський хлопець і мене на понт не візьмеш!».
Звернення до нинішнього губернатора Закарпатської області Геннадія Москаля у прямому ефірі програми «Шустер Live»: «Пане Москаль! Якщо говорити вашою мєнтовською фєнєю, то ти від***ував у президента Кучми губернатором, ти від***ував у президента Ющенка губернатором, а тепер від***ктуєш у Яценюка! Сиди й мовчи! Мент галімий!».
До своїх колег-депутатів у сесійній залі ВР: «Не дякуйте мені! Краще критикуйте! Коли ви будете мене щодня критикувать, я вам буду по пляшкє коньяка виставлять».
Про Юлію Тимошенко: «Я дуже злий на Юльку! Ця московська зозуля, одягнена в українські вишиванки, намагалась чужими руками реалізувати путінський план по захопленню влади. Взяла, використала дєда – героя, політв’язня у своїх брудних кремлівських іграх…. Ти чо перед собою дєда пхаєш? Лиса драна!».
Юля Тимошенко з трибуни ВР до Уряду: «Ложе Уряду уособлює символ ринкової еканоміки: там кожний тре за свою строчку і за свій інтерес!
В парламенті ринак – базар, я би сказала який, якого походження. Це не бюджет України! Це є дагаварняк суцільний!».
Не відзначається особливою культурою мовлення і прем’єр-міністр України Володимир Гройсман:
До депутата у ВР під час засідання: «Ви будєте кричать перед зеркалом на сєбя!».
«Якщо в нас є тут в цьому залі народний депутат за прізвищем Сасунок, я готовий йому дати слово!».
«Якщо навіть регіанали когось ґвалтували, то я навіть на таке й не здатен! Прошу, калеги, прошу це врахувати».
«…чим займалися в стінах цього парламенту. Я плювати хотів на таких депутатів з великої трибуни».
«Я вам пакажу, що таке управління державою!».
Із останнього під час засідання Уряду: «Окремо скажу про службу зайнятості. Я не збираюся утримувати службу зайнятості. Я не збираюся утримувати безробітних».
Іноді у своїх виступах навіть Президент Петро Порошенко не обходиться без «ляпів»:
Із виступу до українців у Маріуполі: «Хотів би з особливо теплими словами звернутися до того, хто по той бік тимчасової лінії розмежування, але душею і серцем з Україною. Дорогі наші співвітчизники, українська окупація — тимчасова».
Про вбитого офіцера СБУ: «Цинічні бандери… бандити у мілітарній формі зі зброєю в руках грабували українців, таємно вбивали їх».
Міністр МВС Арсен Аваков на засіданні Нацради до екс-губернатора Одеської області Михайла Саакашвілі:
«Рот закрой! Корумпірований губернатор! Тварь послєдняя!»
«Героїня-визволителька», льотчиця та нардеп Надія Савченко теж не лишилася осторонь. Із трибуни ВРУ: «Те, що народні депутати визнають, що вони самі барани, це наша проблема!» або ж у інтерв’ю: «Я після тюрми слова позабувала!».
Чого лиш вартують відео та фото із сесійних засідань у Верховній Раді та бійок Парасюків, Вілкулів, Пашинських, Добкіних та інших.
І це – далеко не весь перелік.
Тож, що робити із такими представниками політичної «еліти»? Як викорінити той весь жаргон 90-х і аморальну поведінку представників народу у владі? Що із такими представниками зробили б у цивілізованих країнах?. Про це кореспондент «Вголосу» поспілкувався із експертами.
Ірина Фаріон, український мовознавець, політичний і громадський діяч, професор НУ «Львівська політехніка»:
Ну, а звідки вони взялися ці представники політичної «еліти»? За них голосує народ на виборах. Бачили очі, що купували – їжте, хоч повилазьте. Це все відображення суспільства. У нас що, в країні культ духовних цінностей? У нас що, країна сповідує ідеологію якусь? У нас «сонце весело сміється – все на світі продається»! Це загальна ідеологія, яка спрацювала 25 травня 2014-го року, а потім у жовтні 2014-го року. Тобто, ми отримали відображення більшості суспільства і ніщо інше, окрім мови, так це відображення не погіршує. Тобто мова – це дзеркало твоїх вад і дзеркало твоїх здобутків. От ми і маємо. Свого часу геніальний український мовознавець, одночасно і міністр освіти в уряді УНР, Іван Огієнко казав, що «культура мови веде до політичної культури, а культура мови випливає із системи цінностей, а система цінностей закладається, передусім, в родині, а потім школа, а потім виш». А у нас хто міністр освіти? Представники племені ботокудо. Теперішня міністерка освіти – біологиня, зливає предмети всі в купу: українську мову, українську літературу, зарубіжну літературу. Це все – відображення їхнього світу і світу більшості суспільства. Тому, перш ніж ставити питання, що з цим робити, треба ставити питання: що з собою робити? От виходить таке сумне коло.
Колись я зібрала весь цей матеріал і видала книжку «Мовна норма: знищення, пошук, віднова». Там все це прекрасно відображено. Тобто, можемо сьогодні лише констатувати, що рівень культури мовлення катастрофічний, тому що ніхто цієї мови не культивує на найвищому державному рівні, і на найнижчому також. У нас всі кинулися англійську мову вивчати. Для англійської мови створені якнайкращі умови вивчення. Натомість, відповідно до наказу Квіта, українська мова вилучається з вищих навчальних закладів. Так само, як історія України. От вам і відповідь на запитання. Це також представники еліти, яку обрали на посади міністрів.
Я не знаю, щоби з такими представниками де робили. Такі представники будуть там, де буде таке суспільство. Але у 2014-му році я зареєструвала законопроект, який передбачає існування мовної інспекції. Якби ми мовну інспекцію запровадили і штрафи відповідні, ну то тоді би, можливо, спам’яталися. У нас все працює тільки через кишеню. Отже, саме по цій кишені треба максимально бити.
Лесь Подерв’янський, український художник та письменник:
Вони є «плоть від народу». І, власне, вони є його представниками. І народ їх обрав. Так що, я взагалі не бачу тут ніякої проблеми. «Еліта» в нас – це слово-паразит. Тому що еліти, як такої – немає. А те що є, так воно отаке от.
Зміни… Ну, десь, може, через 50 років, і то цим треба займатися. Власне, ця проблема в Україні не сьогодні виникла. Тому що українська еліта завжди звідси «вибивалася». Це ще з XVI століття. І ця проблема притаманна цій країні. Нема чого вимагати від неї еліту Х століття, наприклад, як в Англії.
Бійки є в усіх парламентах, не варто на цьому зациклюватися. І лаються також всюди, не треба так вже цього лякатися. Ми весь час намагаємося бути на когось схожими і дуже боїмося бути гіршими за інших. А всі ж люди однакові, взагалі-то: чи негри, чи китайці, чи німці. І ми не гірші. І не кращі за інших. Просто історичні обставини такі, що так склалося.
Володимир Яворівський, український письменник, громадсько-політичний діяч:
Зі свого досвіду можу сказати, що бути публічною людиною – це особливий талант, а з іншого боку – це і особлива небезпека. Одна річ, коли, скажімо, людина займається бізнесом і в цьому дуже вузькому колі вважається цілком природним певне просування сленгу, а іноді й просто лайка. Дуже часто люди це терплять. Публічність накладає на людину особливу відповідальність. Публічну людину слухають мільйони, я маю на увазі і народних депутатів. З’ясувалося, що за ці роки, ми вже дуже багато знаємо про український парламентаризм.
Я пригадую, був такий народний депутат у першому скликанні Іван Степенко – голова колгоспу із Полтавщини. То коли Іван Плющ щось там говорив, то Степенко іноді піднімався і казав: «Іване Степановичу, та ви так поясніть, щоб і я пойняв». Тобто, неготовність бути публічним – це основна причина, через яку багато хто ставить питання, що, можливо, не варто транслювати Верховну Раду. Може, й справді від цього було б більше користі. Тому що Верховна Рада, я маю моральне право це стверджувати, несе в суспільство дуже багато антикультурного. Тільки чого сьогодні вартий Ляшко, який там каже то «скотиняка», то «зозуля». Треба ж пам’ятати, що тебе слухають в цей момент люди і від тебе чекають чогось іншого. Тобто, дуже великий соціально-культурний відбиток від того, що ми чуємо, що відбувається у самій ВР. Я не кажу вже про бійки. Головна проблема – невміння висловлювати свою думку.
Я вже давно прихильник висвячення Верховної Ради дуже потужними священиками. Під цим куполом вже стільки всього зібралося.
У цьому контексті варто згадати Кучму, у якого були величезні проблеми з виступами. У мене в архіві є унікальний документ. Це перший виступ Кучми, як прем’єр-міністра, у Верховній Раді, але його виступ написаний російськими літерами і над кожним словом розставлені наголоси. І таке було.
У нас ще не виробився парламентський стиль, а це вже вища політична культура. Ми тільки на перших сходинках, на жаль, дуже брудних, які дуже засмічують уяву українського суспільства про українську політику, про український політичний соціум.
Що робити? Все залежить від виборців. Коли ми говоримо про те, чому обирають таких недосконалих і примітивних народних депутатів, серед яких, до речі, половина – це глухонімі. І вони, насправді, найкращі через те, що не з’являються на трибуни. А ті, що лізуть – їх просто народ має відсіювати. Це, по-перше. По-друге, саме керівництво, президія Верховної Ради та її голова має ставитися до цього відповідно, більш жорсткіше. З іншого боку, я сьогодні порахував, що він запрошував 12 разів депутатів зайти до сесійної зали, тому що не було 150 голосів, для того, щоб розглянути законопроект за скороченою програмою. Але ж Голова ВР залежить від народних депутатів, оскільки вони можуть його звільнити. Проте очевидно, що він має бути сміливішим. Парубій, що прийшов з Майдану, став тихим і таким пропрезидентським, що далі нікуди.
І ще, на мою думку, потрібно публічно позбавляти депутата участі в кількох засіданнях за некоректне висловлювання., щоб народ знав, що його вилучили із зали. До цих речей треба привчати.
Алла Федорченко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ